Гуде, виє сирена, аж у шлунку все здригається, а ми сидимо в бузковому затінку.
– Уот как інтірєсна, – провокують Софочка, – сідім в тєні сирєні і слушаєм сирєну. Атчіво такиє пахожиє слава?
– Дійсно, це однокореневі слова. Французьке слово sirène походить від лат. sȳrinx «дудка, рурка, трубка», гр. συ̃ριγξ «тс.». У квіточки спочатку з’являються трепетні рурки, потім – бжез пелюстки, тому бузок називають «сирень», а сад бузку – сирінгарій – найбільший у Видубецькому ботанічному.
– Дак, прі чьом здєсь дєвачькі-сірєни? – не здаються Софочка.
– Всі ми вперше почули про сирен із «Одіссеї», про жінок-птахів, чиї солодкі співи заворожували мандрівників, ті підпливали і загибали. Єдиний, хто переміг сирен був Одіссей. Попереджений Цирцеєю, він заліпив вуха воском, наказав прив’язати себе до щогли.
– Ага, прідупріждьон – значіть вааружьон?
– Він почув спів сирен – і лишився живим, а сирени перетворилися на скелі.
– Дак. Етта ми Адіссєї: слишим сірєни і астайомся живимі!
– Таки так, аби швидше наші вороги перетворилися на скелі.
