– От ти подаєш портрети Остапа Дашкевича, Предслава Лянцкоронського роботи Яна Матейка. Як художникові вдалося створити ілюстровану історію Польщі? Чому у нас її немає? – видала на-гора Хомівна.
– Матейко – геніальний польський художник, якому удалося візуалізувати, героїзувати історію Польщі. За походженням Ян Матейко не поляк, громадянин Австро-Угорщини народився і виріс у Кракові – давній столиці Польщі, анексованій Австрією. Батько, Франчішек Ксаверій (пол. Franciszek Ksawery, етнічний чех з села Рудніце), католик, працював приватним вихователем, учителем музики; не опанував місцеву мову, говорив польською з багатьма помилками. Мати Йоганна Кароліна Россберґ (пол. Joanna Karolina Rossberg), напівполька-напівнімкеня, протестантка. Ян Матейко був дев’ятою дитиною у сім’ї з одинадцяти (дев’ять хлопців та дві дівчинки). Коли Яну було сім років, померла мати; її сестра Анна Замойська опікувалася дітьми. Хлопчик ріс як горох при дорозі, він не був обережним (мав зламаний ніс, на що ніхто не звернув уваги і він криво зрісся). Виховав Яна його старший брат Франчішек, історик за фахом, прищепив брату любов до науки.
У 1862 році Яну було 24 роки, він захоплювався написанням релігійних творів. Та повітря було напоєне духом повстання, двоє старших братів, Едмунд і Казимир, готувалися до війни. Ян мав слабке здоров’я, на одне око недобачав, мав кривий ніс. Яка з нього поміч? Поміч була: Матейко заробляв гроші для повстанців, носив їм зброю, переховував бунтівників.
Глибоко в душі Ян не вірив у перемогу, тому шукав відповіді в історії. Вирішив писати історичні полотна, які можна було читати і напоювати себе думками. Ян детально вивчав історичний фактаж, брав приватні уроки у професорів, вивчав архівні документи, готуючись писати картину. Так з’явився задум першої історичної картини Яна Матейка «Станчик» (1862 р.), що виявилася глибоким історичним аналізом і геніальним пророцтвом. Це полотно розпочало візуалізацію та героїзацію історії Речі Посполитої.
Виявилося, що історичний живопис – дуже дороге задоволення. Писати треба на місці історичної події, орендувати приміщення, коней, реманент. Потрібен інтер’єр тієї епохи: знамена, зброя, печатки, костюми. Його полотна – це панорами, часом картини-експозиції. Чого варта «Грюнвальдська битва»: чотириста історичних персонажів! Звідки взяти образи? Їздив до приватних колекціонерів, копіював прижиттєві портрети героїв. Отже, треба було якийсь час оплачувати господареві послуги. А якщо прижиттєвих парсун не було? Тоді Матейко збирав спогади, описи: їхав до нащадків героя, змальовував їх, обирав родові риси. Знову гроші!
Виручали також і наймані актори-модельєри, які вбиралися в спеціально для цього пошиті історичні строї, позували. Знову гроші! Звідки вони у Матейка?
Виявляється, були серед польських аристократів державники, багатії. Вони бачили загибель Речі Посполитої, але свято вірили, що культура, історія допоможе повернути державність. Так вони упродовж життя допомагали Яну Матейкові.
На жаль, в бездержавній Україні такої опіки художники не мали. Є поодинокі приклади: Ілля Рєпін, якому козацькі нащадки у складчину допомогли створити полотно-енциклопедію «Запорожці»; художник Микола Івасюк (1865-1937) упродовж двадцяти років (1892—1912) працював над картиною «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва». Морально і матеріально художникові допомагав побратим баталіст Юзеф Брандт: дозволяв працювати у своїй майстерні, запрошував до свого маєтку на кілька місяців, дозволяв писати коней зі своєї стайні, давав читати збірки історичної старовини з домашньої бібліотеки і навіть шукав для нього замовлення. У багатьох перед очима картина Миколи Івасюка «Іван Богун на переправі» (1919). Та за те, що він зображав українських гетьманів (Хмельницького, Богуна, Мазепу) в героїчних іпостасях, радянці розстріляли 72-річного художника у Биківні під Києвом.
На рівні Яна Матейка візуальну реконструкцію Української історії здійснив Петро Андрусів. Художник власним коштом і коштом дружини створив ілюстровану історію України. «Кожна тема його полотен — це глибоко осмислене звернення до національних еліт, це клич до великих державницьких справ, це ключ до національних перемог і мудрості в часи історичних випробувань.»
– Та хто з «державників» нині звертається до мудрості полотен? Нікому…
