22 листопада 1924 р. у прикарпатському с. Милування Тисьменицького району нині Івано-Франківської області народився Святомир Михайло Фостун. Батьки вчителі, тому Свят і старший брат з дитинства грали в школу, любили навчатися. Коли почалася Друга світова, брат взявся за зброю, Свят закінчував Станіславівську українську гімназію. У 1940 році за участь у визвольній боротьбі більшовицькі окупанти засудили брата до страти й розстріляли.
Святомир Фостун продовжив справу брата, воював у УПА. У липні 1944 року був захоплений у полон німецькими окупантами України, звідти С. Фостуна направили сотником до дивізії «Галичина». Потім майор С. Фостун перебував у англійському таборі інтернованих у Ріміні в Італії, де почав писати свої літературні твори.
У 1947 році Нюрнберзький суд не визнав полонених військовими злочинцями, українців перевезли на фізичні роботи до Англії. Як ви розумієте, працювали комбатанти на найважчих і найгірше оплачуваних роботах.
Закінчив Фостун заочно факультет української літератури Українського Вільного Університету (УВУ) у Мюнхені під науковим керівництвом відомого літературознавця, харків’янина, проф. Петра Голубченка; потім правниче відділення університету в Чикаго, де здобув ступінь доктора правничих наук.
І постала дилема: закон чи благодать? Перемогла любов до слова та історії України. Він написав цикл історичних повістей: «Плем’я непокірних» (1971), «Звідуни степових когорт» (1972), «Над Галичем гримить» (1973), «Шляхами смерти» (1976), «Нас розсудить Бог» (1985), «Вогонь з Холодного Яру», збірку етюдів «На крилах життя» (1972).
З 1978 р. був головним редактором тижневика «Українська Думка», органу Союзу Українців у Великій Британії, редагував військові журнали «Сурмач» та «Вояки Воякам». очолював Товариство українських письменників Великої Британії. У пострадянський період Святомир Фостун – член Національної спілки письменників України та Спілки офіцерів України.
Він очолював Об’єднання бувших Вояків Українців (ОбВУ) у Великобританії, був віце-президентом Світової Ради Комбатантських Організацій, членом Всеукраїнського Об’єднання ветеранів, членом Спілки офіцерів України (СОУ), був почесним членом Головної Булави Всеукраїнського Братства ОУН-УПА, членом Митрополичої Ради У АПЦ у діаспорі й Єпархіального Правління у Великій Британії та редактором церковного журналу «Відомості».
25 липня 2004 року, у неділю, близько 17-ої години на 34-му кілометрі автошляху Львів-Кіровоград, між селами Куровичі та Підгайчики Золочівського району Львівської області, водій автомобіля, в якому їхав Святомир Фостун з іншими пасажирами виїхав на смугу зустрiчного руху, де зiткнувся з пасажирським мiкроавтобусом Фольксваген-Транспортер.
Роман Панкевич і Володимир Пегей загинули на місці.
Святомир Фостун помер до приїзду машини швидкої допомоги – його вдалося витягнути з автомобіля та покласти на траву.
Маркіян Шептицький помер близько 2-ї години вночі у Глинянській селищній лікарні.
Похорон 80-річного Святомира Фостуна відбувся 29 липня о 11-ій год. ранку за київським часом у с. Милування, де він народився.
