Чар-зілля

Звідки вона – червона (черлена) рута?
Виявилося, що у 1967 р. Анатолій Волков подарував батькові Володі Івасюка Михайлу Григоровичу з нагоди 50-річчя монографію Володимира Гнатюка «Коломийки» (видання 1906 року). З неї Володимир Івасюк уперше прочитав:
Ой ходила, говорила гільтайова мати,
Назбирала троєзілля мене чарувати,
Назбирала троєзілля червону рутоньку,
Та й схотіла зчарувати мене, сиротоньку.
Дізнався про існування квітки з незвичною назвою черлена рута, що дала назву його найвідомішому творінню «Червона рута». У словнику Бориса Грінченка знайшов посилання на слова з народної пісні
«Ой купало, рутній Іване, весілля рясного пане».
І почав Володимир, мандруючи гірськими селами, шукати варіанти коломийки про червону руту; записав легенду про загадкове чар-зілля, символ вічного чистого кохання. Мало того, 19-річний студент-медик відшукав кілька квіточок чар-зілля, створив чернетку «Черлена рута».
Знахарі показали юнакові два види «червоної рути»: рододендрон східнокарпатський (Rhododendron myrtifolium), його ми бачимо на триптиху «Червона рута» (1998) художника Миколи Горди, та рододендрон жовтий (Азалія понтійська). За переказами, жовта квітка рута лише на кілька хвилин, в ніч на Івана Купала, стає червоною. Дівчина, яка її знайде і зірве, буде щаслива в коханні.
Дехто вважає червоною рутою руту запашну (Ruta graveolens), дехто називає білу глуху кропиву (Lamium album), навіть папороть.
На ювілейному альбомі пісень Володимира Івасюка зображена монарда з Північної Америки.
Яка ж вона червона рута? Чому її шукали увечері? «Червону руту не шукай вечорами».
Давним-давно у Карпатах увечері після спеки гори нагрівалися так, що на галявинах самозапалювалися ефірні олії у монарди, а в лісі – у ясенця. Вважалося, що дівчина, яка знайде таку квітку у ніч на Івана Купала, цього літа зустріне коханого. Тому й виспівав Влодко Івасюк своїй єдиній, щоб не шукала руту, бо його почуття вічні. Якщо Ви колись бачили цю фантастичну картинку – ніколи не забудете: у темряві ночі кожна квітка у райдужному полум’ї.
Не завжди у нас росла червона рута чи монарда. Її батьківщина Мексика. Там цей бур’ян називали «душевик віргінський», «ореган канадський». Першим рослинку з ніжним лимонним ароматом описав іспанський лікар і ботанік Ніколас Монардес у каталозі корисних рослин Америки. І отримала квіточка його ім’я – монарда. У нас рослинку одразу полюбили, за чудові пахощі назвали бергамот, рута – м’ята, лимонна м’ята. Із листочків монарди готували ароматну гербату, що сприяло травленню. Козаки-характерники, які всюди шукали ліки, високо цінували монарду. Збирали квітку до схід сонця на день Симона-Зилота та на Івана Купала. Соком її листя заживляли рани; при переломах і пораненнях використовували ґербату (чай) з трави монарди. Ґаздині помітили, що у солених овочах із гілочкою рути не з’являється чорна пліснява.
А от яка квітка є чар-зіллям, червоною рутою – обирайте самі.