– Знаєш, мені здається, що я стаю великим (за масою) гальмом, – тужить Хомівна.
– І з чого такі висновки?
– Та от стала сьоні і думаю: «Як правильно: магазин чи крамниця?» Нічого не надумала.
– Давай думати разом! Як українською склад?
– Комора.
– Кладовщик?
– Комірник.
– Як комірник німецькою?
– Убий – не скажу. Не знаю.
– Убивати не буду. Знаєш. Кельнер. А комора арабською – магазин, турецькою дюккан, магаза. Слово прийшло до нас із арабської мови, це приміщення для зберігання чогось, тому магазин пістолета. З 19 століття магазином називали лавки, де торгували хлібом та збіжжям.
– От чому в Одесі булочну називали магАзін!
– Крамниця – лавка для будь-якого товару, краму.
– У москалів такого слова немає! Чи не звідси прізвище Крам-ськой?
– Звісно, великий російський художник – українець.
– Власник крамниці – крамар.
– Боюсь запитати. Відомий російський артист – теж українець.
– Не зовсім, але точно не російський. Батько Савелія Крамарова, адвокат, єврей із Черкас. Дід, теж Савелій Крамаров – теж із Черкас. Мати Бенедикта (Бася) Соломонівна. Савелій Крамаров – єврей, якого СРСР не випускав до Ізраїлю, щоб не знімати з показу фільми за участю артиста.
– А зі словами цікаво погратися. Наприклад: «крамничка» арабською – духан; французькою – бутик. Магазин готового одягу від якого-небудь Будинку одягу. Паб, склеп.
– Наш кіоск – у росіян ларёк. Так от «кіоск» – це палац турецького султана для літнього відпочинку. Палац тюркською – сарай, орда.
– А «торговля с лотка» – продаж із ятки, рундука.
– От ти мені баки забила! Піду ремиґати інфу.
