28 червня 1890 р у батьковій хаті в Нагуєвичах народився третій наймолодший син Івана та Ольги Франків. Було то напередодні дня Петра, тому записали хлопчика Петро Франко. Родина жила у Львові, учився хлопець у гімназії, політехнічному інституті, за фахом хімік. Добрий спортсмен, амбітний лідер. Із 1911 року Петро разом із І. Чмолою заснував перший таємний гурток “Пласт”. 1914 року з його ініціативи скликали перший з’їзд пластунів Галичини та Буковини, влаштував мандрівний табір на Чорногорі. Редагував часопис “Пластовий табір”, написав 15 книг для пластунів, перший підручник “Пластові ігри та забави”. 1915 р. пішов до Січового стрілецтва, служив у піхоті чотарем розвідки, був учасником багатьох боїв, як командир піхотних і технічних відділів. Справжнім героєм показав себе під Семинівцями на Тернопіллі. Закінчив школу старшин піхоти у Вінер-Нойштадті, та у чині поручника командував сотнею. Як дипломований інженер («Львівська політехніка», хімічний факультет), у 1916 р був направлений в авіаційну школу в Райльовац, біля Сараєва, де отримав кваліфікацію технічного старшини, і згодом служив у авіаційній частині на Італійському фронті. У 1917 р 27-річний Петро одружився з 21-річною дочкою священика Ольгою Білевич. Після повернення в Легіон воював під Кам’янцем-Подільським, Одесою, Чернівцями. У березні-червні 1918-го разом із сотнею Василя Вишиваного був у Олександрівську (сучасне Запоріжжя), брав участь у бою за електростанцію. 19 жовтня 1918 року у Львові була оголошена «Проклямація Української Національної Ради» про створення Української держави в українських етнографічних землях Австро-Угорщини. З першого листопада почалася українсько-польська війна, у час листопадових боїв за Львів Франко з кулеметною сотнею знаходився на Високому Замку. 13 листопада 1918 р Рада затвердила Конституційні основи новоствореної держави — «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії». Нова держава отримала назву «Західноукраїнська Народна Республіка». Петро Франко запропонував організувати авіаційну частину в УГА, базою летунства обрав Красне. Франко двічі літав до Проскурова, де зустрічався з С. Петлюрою, обговорював справи летунства з головнокомандувачем авіації УНР генерал-хорунжим В. Павленком і генерал-хорунжим Є. Мишковським. За допомогою генералітету армії УНР для свого відділу віднайшов літаки, двигуни, боєприпаси, мастила, бензин. У грудні до Красного з Одеси прилетіло шість літаків із сотнею пілотів, полк мав 40 літаків. Сотник (капітан) армії ЗУНР Петро Франко здійснив понад 50 бойових вильотів за лінію фронту. Під час повітряної розвідки біля Львова на 2-місному «Альбатросі» Петро Франко був збитий ворожим літаком. Екіпаж залишився живими, але потрапив у полон до поляків, інтернований у табір Домб’є. За золотий перстень Франко виміняв у вартового польський військовий однострій і втік. 14 квітня 1919 отримав наказ відбути у Сербію з місією Червоного Хреста у справах українських полонених. Наступного року родина переїхала до Коломиї, де 1923 р народилася дочка Віра, 1925 – Іванна (Ася). Петро Франко працював учителем державної гімназії. Упродовж п’яти років викладав у Українському таємному університеті. 11 вересня 1930 р. за участь у нелегальному “Пласті”, викладання у таємному університеті його було звільнено з роботи. 1931 р разом із групою польських інженерів за радянсько-польською угодою родина переїхала на роботу до СРСР, 5 років працював у Харкові в Інституті прикладної хімії, викладав хімію в політехнічному інституті. Написав низку праць, уклав підручник з хімії та “Енциклопедичний словник з хімічної термінології”. Одночасно вчений зареєстрував 36 винаходів у галузі переробки молока. Написав драму за повістю “Захар Беркут”, кіносценарій за повістю “Борислав сміється”. У листопаді 1936 р НКВС запропонувало прийняти радянське громадянство. Після відмови з Франка взяли підписку про нерозголошення таємниць і за добу змусили виїхати. Ледь встигли зібрати щось із речей, але встиг передати свою бібліотеку Харківському університету. Петро Іванович порушив підписку, дану НКВС, і написав статтю про голодомор в Україні. Восени 1939 р Франко мав від’їхати на роботу в Японію, та завадила друга світова. Сім’я зібралася виїхати до Австрії, але не встигла.
Його обрали депутатом Верховної Ради УРСР, дали місце декана товарознавчого факультету Українського державного інституту торгівлі, призначили директором меморіального музею Франка, за це він мусив зачитати рішення про включення Західної України до складу СРСР. Все це для публіки, наодинці він почув: “Вы от нас, Пётр Иванович, удрали, а мы вас опять поймали”.
28 червня 1941 р. на день народження Петра Франка було арештовано. Прощаючись із смертельно хворою мамою, він почув: “Тікай, синку, я добре знаю, хто такий Сталін”. Петро відповів: “Пізно, мамо!” Його разом із подружжям Студинських на легковому автомобілі завезли на залізничний вокзал і помістили у переповнений вагон. Потім пояснили, що загинув він при евакуації. За іншими даними загинув 28 червня 1941 року при спробі втечі на станції Прошова біля Тернополя з поїзда, яким їх намагалися вивезти на схід. До 1983 р 91-річна дружина Ольга Франко очікувала свого Петра, який загинув у 1941 році від рук енкаведистів. Вона нічого не знала про його смерть, про місце поховання. Ольга Франко понад 40 років вірила, що ось-ось зайде чоловік у помешкання, тому на обідньому столі завжди була застелена біла скатертина…
