1 листопада 1894 р. на престол сів Микола ІІ. Імператор Микола Олександрович Гольштейн-Готторп-Романов запам’ятався, як великий лінгвіст.
У 1844 р польський учений Кароль Лібельт (Karol Libelt) у праці «O miłości Ojczyzny» (1844, «Про любов Батьківщини») освічених людей, які забезпечують моральне лідерство, здійснюють керівництво через вищу освіту, назвав класом інтелігенції (від пол. Inteligencja та лат. Intelligentia). Слово не сподобалося імператорові – і він його заборонив.
1900 року до цензурних обіжників надходять заборонені слова, які не можна було допускати до друку: «інтелігент», «козак», «москаль», «Україна», «український», «Січ», «Запоріжжя», які мають український національно-символічний зміст.
Паралельно існувало й поняття «інтелектуал» (від лат. intellegere; intellectio; intellectivus; intellectus — відчувати, пізнавати; розуміння, витлумачення змісту; умоглядний, теоретичний; відчуття, сприйняття; розуміння, уявлення, пізнання).
У СРСР суспільство трактувалося, як бутерброд, у якому зверху були «дружні класи» (робітники та селяни), низ – «ворожі класи» (буржуазія, дворянство та духовенство, знищене як клас), начинку складав «прошарок» — інтелігенція (за рознарядкою у члени КПРС на десять пролетарів до лав партії приймали одного інтелігента).
Ім’я більшовика Петра Войкова, одного з розстрільної команди вбивць Миколи ІІ носить інструментальний завод Запоріжжя.
