Про особу, яку ви всі прекрасно знаєте.
Згадайте картину Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Троє відомих художників позували авторові для створення образів козарлюг: Микола Кузнєцов, Порфир Мартинович і Ян Ціонглінський.
Подивіться у лівий куток полотна. Маленький Юрась – улюблений син художника в образі джури-зозулинича; поряд собака (Рєпін обожнював писати псів). 
Крайній ліворуч на колоді сидить бравий козак із чорними довгими вусами і оселедцем, закладеним за вухо. Це художник Ян Ціонглинський. Він захоплено слухає і гамселить кулачищем по спині друга-картяра, якого до столу в сорочці не пускали. За Ционглінським стоїть і «по-панському» посміхається красень з шляхетними рисами обличчя. Це внучатий племінник знаменитого композитора Михайла Глинки.
20 лютого 1858 р. у багатодітній родині адвоката у Варшаві побачив світ польський шляхтич Ян Францевич Ционглінський (Jan Ciągliński). Янек рано почав малювати, грати на роялі. Рухлива, оптимістична, щаслива дитина отримувала насолоду від освіти: домашня підготовка, потім 3-я варшавська гімназія. 18-річний юнак вирішив продовжувати навчання, поступив до Варшавського університету, вивчав медицину та природничі науки (1876-1878); одночасно здобував освіту в майстерні Войцеха Герсона, потім у Варшавському рисувальному класі. Захоплювався музикою.
У 21 рік переселився до Петербурга, став вільним слухачем академії мистецтв, згодом академістом (1879-1885). Цей вчинок не сподобався батькам і вони відпустили нащадка на свій хліб. От і довелося горопасі жити у Петербурзі на горищі в Академії, у так званій «казьонці», разом із П.Мартиновичем, О.Сластьоном, Г.Ладиженським, М.Самокишем, С. Васильківським. Раділи хлопці шматку хліба, ласощами були оселедці. Сергій Васильківський і Янек Ционглінський стали друзями на все життя. Янек разом із Миколою Самокишем створили полотно «Самокиш на коні» (1886) -портрет Самокиша виконав Ционглінський, коня – українець.
У 1894 році нетривалий час стажувався в майстерні Ж. Ж. Бенжамена-Констана в Парижі. Того ж року Ционглінський організував з групою художників-однодумців виставки картин «Refusés» («Незалежних» або «Невизнаних»), які влаштовувалися в Петербурзі протягом п’яти років.
Та вже в 30 років Ционглінський став професором Рисувальної школи при Імператорському товаристві заохочення мистецтв (з 1888), одним із засновників об’єднання «Світ мистецтва» (1898-1899). Учні обожнювали свого вчителя. Пригадували, як входив до класу високий, міцний, завжди елегантний Янек Ционглінський, як професор голосно, з сильним акцентом розкішно розповідав, запалював учнів, бо мав мотто: «увидь, полюби, жарь!» Часом Ян Францевич вдавався до російської, польської, французької, італійської, рідше до німецької. Інколи, коли учні писали, Янек Ционглінський підходив до роялю і грав Шопена, Шумана, Ліста, бо вважав, що музика сприяє сприйняттю найтонших відтінків. Серед його учнів Ян Тільбергс, чий пам’ятник Тарасу Шевченку в 1918 році було відкрито в Петрограді.
Здавалося, він горів, палав, встигав усюди: офіційна робота, приватні уроки, портрети на замовлення, не пропускав жодного концерту гастролерів.
З 1902 року професор викладав у натурному класі Вищого художнього училища при Академії мистецтв, керував приватною школою-студією на Ливарному проспекті. У імпресіоніста Яна Ціонглінського навчалися «Три Зосі»: молоді аристократки подруги-польки — Софія Налепінська, Софія Сегно та Софія Бодуен де Куртене, пізніше три подруги закохалися у Михайла Бойчука, стали бойчукістками.
Ционглінському кожного року пахли мандрівки: 
побував кілька разів у Італії, Іспанії, в Єгипті (1903), Греції, Індії (1907), Тунісі, Туреччині, Марокко, Палестині (1901). Любив Крим, часто їздив до приятеля в Ялту,
бував у Бахчисараї, створив полотно «Судак, човни» (1904). 
Художня спадщина Ціонглінського нараховує понад тисячу робіт. 
Його картина «Чайна троянда» знаходиться у Харківському художньому музеї. Він створив портрети Ф. Шопена (1909), Й. Гофмана. 
Портрет Гофмана – останній твір Ционглінського. Працюючи над ним у листопаді 1912 р., Ян захворів, але знайшов сили завершити роботу.
6 січня 1913 р. у Петербурзі упокоївся 54-річний Ян Ционглінський. Наступного дня Й.Гофман почав свій концерт маршем Шопена. Всі зрозуміли, що це прощання з другом, зал встав і вислухав марш стоячи.
Останньою волею Ционглінського була передача в Польщу всіх його робіт, після 1922 року більша частина художньої спадщини митця була розподілена між музеями Польщі та сучасної України.
Улюблені слова художника: «Никогда не торопитесь заканчивать, а старайтесь как можно больше высмотреть, как можно больше “начинать”. Какая прелесть — всю жизнь начинать!».
