12 квітня 1755 р. народився Василь Енгельгардт. Прізвище Енгельгардт (Engelhard) утворилося від аналогічного німецького імені, перша частина якого – engel — що означає «англ». Англи – це давньо германське плем’я, що жило на території Англії. Другий компонент — hard — у перекладі з німецької – «сильний», «сміливий». Його батько ротмістр із смоленської шляхти, мати – Марфа Олександрівна Потьомкіна, рідна сестра князя Таврійського, тому всі багатства Потьомкіна успадкував єдиний племінник.
Жовтодзьобим Василь Енгельгардт у дядька в ад’ютантах ходив, отримав крила для злету: ордени, зірочки на еполетах; дійсний таємний радник, згодом сенатор. Десятки тисяч кріпаків, родючі землі, мільйони у сейфах. Серед поміщиків В. Енгельгардт мав репутацію хорошого господаря, який дбав про своїх кріпаків і водночас суворо карав за крадіжки та пияцтво.
Генерал був самотнім і ніколи не одружувався, але мав кохання всього життя. 
Ще молодим офіцером Енгельгардт викрав із польського монастиря 15-річну красуню-княжну Теофілію Софію Радзивілл (1775 р.н.) і захистив її від наруги. Юною її видали заміж за поміщика Івана Глинку, рідного дядька композитора Михайла Глинки. Кажуть, княжна втекла від чоловіка в монастир. Звільнена Енгельгардтом, наречена Христа не вийшла заміж. Вона відмовилася від православ’я, а піти на католицьке вінчання не погодився сам Енгельгардт. Чому? Може, вірність православ’ю, а мо’, те, що у імперії, католики у російському війську мали стелю — звання полковника. Цікаво, що Іван Глинка був управителем маєтків Енгельгардта. Таємне романтичне кохання тривало все її життя, правда, дуже коротке – 26 років. Софія завжди називала Василя «коханим корнетом». Сім’я В.Енгельгардта вела дивний спосіб життя: «дружина» була на правах коханки. Софія ніколи не жила в маєтку Енгельгардта, її поселяли поряд із конторою. Коханий будував для неї пишні палати і піклувався про нащадків. Вони мали п’ятеро дітей: троє синів, перший народився, коли матері було 16 років; потім двоє дівчат, при народженні Катерини 26-річна мати померла. Усіх дітей батько офіційно усиновив. Втім, молоді Енгельгардти дитинство провели разом із кріпацькими дітьми.
Взимку Василь Васильович виїздив до Петербурга. Там багач мав власний будинок на Невському проспекті з концертним залом, у якому давав публічні концерти й костюмовані бали, де бували члени царської родини. У 1819-1820 рр. О. Пушкін спілкувався з Енгельгардтом у літературних і театральних колах. Поет цінував Енгельгардта, який «охоче грав у карти» і «дуже вдало бавився словами»; присвятив йому вірш-похвалу. Не боявся сенатор приймати у себе опального Лермонтова. Кажуть, бали-маскаради Василя Енгельгардта дали поетові сюжет драми «Маскарад».
24 травня 1828 року у Вільшаній помер 73-річний Василь Енгельгардт – перший хазяїн Т. Шевченка. Повний генерал (генерал-аншеф), дійсний таємний радник, сенатор, єдиний рідний племінник бездітного князя Г. Потьомкіна.
Старша дочка Енгельгардта-сенатора, згідно із заповітом, поховала батька у Чижеві у заздалегідь зведеній родовій церкві. Дочка видала всім кріпосним «вольні» з єдиним проханням: доглядати церкву і останнє місце батькового спочинку. На жаль, народ не оцінив свободи: без просипу хлебтали брагу, не працювали, вигнали батюшку й перетворили храм на нужник.
Тарасові було 14, коли старий поміщик помер. Другим, останнім хазяїном Тараса Шевченка став молодший син Енгельгардта Павло Васильович (1798–1849).
Залишити відповідь