7 березня 1874 р. в Калуші на Івано-Франківщині в сім’ї заможних міщан Дем’яна і Єфрозинії Рубчаків народився син Іван, майбутній актор. Дітей їм Бог дав, як макові зернят – п’ятнадцятеро: дев’ять хлопців і шестеро дівчат. Батько з раннього ранку і до ночі займався шевством, а мати поралася біля хати, на городі. Початкова школа, далі бурса, але Івась від бурси відмовився.
Сильний бас хлопчина мав, був обдарований драматично, але самоук. У 20-річному віці Іван уперше зіграв у єдиному тоді в Галичині українському театрі «Руська бесіда» (Львів) і затримався на його сцені упродовж десятиліття. Яскравий, колоритний національний комічний талант вабив глядачів, незабутності надавав унікальної сили голос. Добродушного жартуна звали просто «наш Рубцьо…». Публіка охоче ходила «на нашого Рубця», навіть не помічала, що голос і талант актора потребують професійної огранки. Як писав Володимир Блавацький: «мав на сцені той особливий дар, якому не навчить жодна драматична школа, з ним актор народжується, його не набути навіть наполегливою працею над собою. Цей природній чар він проніс у сотнях ролей протягом своєї 50-літньої діяльності на сцені.»
Довелося Іванові Рубчакові перебувати на службі в австрійській армії. І сталася з солдатом пригода:
«Моя військова частина стояла у Перемишлі. Одного разу поручник Михальські (поляк), щоб нас українців принизити, наказав стати строєм: Питає по-польському.
— Кто ти єст? — питає першого.
— Коваль.
— Зрозумілем!
— Кто ти єст? (питає наступного).
— Мельник!
— Кто? (і сміється).
— Кто ти єст? (дійшла черга й до мене).
— Співак, співак оперові.
— Кто? Співак? То може заспіваш нам?
Я затягнув арію Пеніжека із «Графині Маріци» Імре Кальмана. Поручник аж рота роззявив із здивування. Коли я скінчив співати, офіцер сказав:
— О, пан ма добри глас!
І наказав мені збільшити солдатський обід».
У червні 1896 року під час його гастролей у м.Чорткові диригент театру Михайло Коссак набирав «голосистих» дівчат для хору і залучив рідну сестру 16-річну ученицю вчительської семінарії Катерину Коссаківну. З невеличкою, слабосильною дівчиною сценічною майстерністю займався її перший артистичний керівник і режисер Степан Янович (батько Леся Курбаса), він відкрив багатство таланту дівчини, відшліфував його. Дуже скоро Катерина стала примадонною.
Іван Рубчак закохався у юну Катерину Коссак (Рубчаківна молодша на сім років). Веселий, безжурний Іван був прекрасним співрозмовником, зумів зачарувати дівчину. 28 січня 1899 року він повів красуню Катерину під вінець; тому з афіш зникло прізвище Коссаківна – публіка аплодувала Рубчаковій!
У травні 1900 року вперше в історії Українського театру «Руська Бесіда» гастролювала у Кракові, тут у Катерину безнадійно закохався відомий польський письменник і драматург Владислав Оркан. П’єса Оркана, гра Катерини Рубчаківни мали великий успіх, а через два місяці у Чорткові Рубчаки раділи першій донечці – Ярославі, майбутній акторці, дружині Ярослава Барнича, автора пісні «Гуцулка Ксеня». Через три роки, гастролюючи у Чернівцях, у будинку своєї подруги Ольги Кобилянської Катерина народила середню дочку Ольгу (названу на честь подруги), теж майбутню акторку, дружину Гната Юри. У 1905 р. з’явився мамин мізинчик – найменша донечка Надія, якій мати передала свою вроду й талант. І хоч дівчатка місяцями виховувалися у родичів, тільки на канікулах бачили тата-маму і дихали пилом куліс; їх єднала любов і відданість до театру: усі вони стали акторками.
У 1909 р. у Львові К.Рубчакова з успіхом виступила у драмі В.Оркана «Скапаний цвіт», перекладеній українською. Автор п`єси В.Оркан спеціально приїхав із Кракова до Львова на прем’єру; були присутні письменники І.Франко, Л.Мартович.
У 1913 р. партнером Катерини Рубчакової став Лесь Курбас, випускник філософського факультету Віденського університету, знавець восьми мов. 
Іван Рубчак був учителем Леся, актора, якого взяли одразу ж на головні ролі. Високий, стрункий із буйним чорним волоссям Курбас, якого називали Чайльд Гарольдом, зачарував красунь Відня, Києва, Львова. Вони грали коханців: він Михайла, вона Анну в «Украденому щасті», він Астрова, вона Олену в «Дяді Вані». 32-річна Катерина була заміжня, мала трьох дітей, але немає ліків від кохання. 26-літній Лесь Курбас вистрелив собі в серце з револьвера. Куля там і лишилася: лікар, який врятував його, побоявся її діставати. Гірко, що комуністична куля на Соловках убила серце Курбаса.
23 березня 1914 р. у Стрию відбулася прем`єра спектаклю В. Пачовського «Сонце Руїни». Очі публіки були прикуті до двох суперників, божевільно закоханих у Катерину Рубчакову – режисера С.Чарнецького та Л. Курбаса, виконавця ролі Дорошенка. Потім був мальовничий Чортків, батьківщина С. Чарнецького, К. Рубчаківни та її братів музикантів і акторів Коссаків. Саме тут народилася і вперше залунала на сцені Народного Дому (сьогодні районний будинок культури ім.К.Рубчакової) пісня, що пульсує в генах кожного українця, націє творчий гімн «Ой у лузі червона калина» (слова С. Чарнецького, музика М.Коссака). Пісня, що стала гімном січових стрільців, згодом ЗУНР.
Катерина Рубчакова проспівала сорок партій в операх та оперетах. Влітку 1914 р. Рубчакова у Чорткові, у Борщеві співала у партнерстві з запрошеним тенором Міланського оперного театру Джакомо Бореллі в «Дочці кардинала», «Мадам Батерфляй», «Казках Гофмана».
Від початку Першої світової Катерина Рубчакова забрала донечок і поїхала у Чернівці до Ольги Кобилянської. Довірила щирій подрузі дітей рятувати, а сама назад до чоловіка, на сцену, але між ними на цілі три роки став фронт. Іван Рубчак працював у складі «Тернопільських театральних вечорів», у Новому львівському театрі, в театрі Начальної команди Української Галицької Армії та театрі Червоної Галицької Армії (1920).
У липні 1919 р. «Новий львівський театр» виступав у Кам`янець-Подільському, нарешті родина почала збиратися: у складі трупи були Катерина, Іван та їхня донька Ольга Рубчакова.
Катерині Рубчаковій тоді було 38, вона ще зберегла молодість і чарівність, але 22 листопада 1919 року її здолав «іспанський» грип.
Навіки закоханий у неї поет С.Чарнецький мовив: «Здається мені, що довго на нашій сцені ніхто не засміється так щиро, як вона, і ніхто так, як вона, не заридає… Довгі роки була вона найкращим явищем у нашому театрі, була його колоною, окрасою й душею. Найсильнішим і найчистішим коханням за все її життя була любов до рідної сцени…» .
У 1981 р. за рішенням ЮНЕСКО 100-річчя від дня народження Катерини Андріївни Рубчакової відзначалось на міжнародному рівні.
Іван Рубчак працював понад 50 років: у 1921 – 1939 рр. — у різних трупах Галичини та Карпатської України, у Львівському оперному театрі (1941 -1944) та Львівському театрі імені Марії Заньковецької.
Автор музики «Ой у лузі червона калина» старший брат Катерини, Михайло Коссак працював у педінституті м. Камянець-Подільський. 26 грудня 1937 року Михайла Коссака заарештували. Його звинуватили, що він зі студентами замість революційних вивчав українські націоналістичні пісні. Уже 30 грудня особлива трійка засудила Коссака до розстрілу. 2 січня 1938 року вирок виконали.
Ярослава Іванівна Рубчаківна стала провідною актрисою Львівського театру «Українська Бесіда» після смерті матері з 1922 по 1925 роки, з 1925 по 1928 рік – в Ужгородському театрі, а з 1929 року по 1939 рік вела аматорські театри у Самборі і Станіславові. Разом із чоловіком Ярославом Барничем та молодшою сестрою Надією вони емігрували до США.
Середня Ольга працювала в Києві, у театрі і. І. Франка, була дружиною Гната Юра.
Залишити відповідь