У Запоріжжі розкрили тендітні фіолетові квіточки в’язи. Дивлюсь на них, на високе небо – і тішуся: «Дожили до весни!» І за звичкою шукаю вільні вуха (це вже учительська хвороба). Ага, ось мамочка з синочком: хлоп’я бавиться на гірці, а неня ґвалтує телефон. Лишенько, хіба так можна? Та за перші п’ять років дитина засвоює більше, ніж за все життя, і в останні роки нічого не згадується, крім дошкілля. Підходжу, питаю назву що це цвіте.
– Ну, дерево какое-то.
– На які ж «дерева» нас перетворили московські селекціонери! Берест росте у нас тисячоліттями; його знали і князі, і гетьмани. А вже за царів почали топтати наші гени. На Хортиці вирубали всі дуби, почали викорчовувати ендеміки й насаджувати не властиві нам дерева: каштани, які гинуть у чужій землі, айланти, софори, катальпи. І рослинам мука, і ми страждаємо… Совєти убили нескорені пороги, поховали Великий Луг, на місцях козацьких монастирів, могил влаштували смердючі болота-водосховища… Нинішні політичні мародери довели злиденний люд до тотального вирубування гаїв, вітропорів, усього…
Берест – болг. бряст, сербохорв. бри̏jест словен. brė́st, чеш. břest, польск. brzost, brzóst, він же в’яз (лат. Ulmus), ілем (англ. Elm), діалект. у Криму – карагач.
В’язом його називали здавна, бо гнучка лозина використовувалася для зв’язування. Дерево росте до 300 років. В’яз гладенький і шорсткий — його квіти – добрі ранньовесняні медоноси. В сприятливі весни бджоли збирають з них багато нектару, пилку й клею. Його насіння – горішок із крильцями, або «копієчки», які так дратують двірників. 
Ще козаки використовували бересток при лікуванні ран. У народній медицині застосовують кору в’яза гладенького, а також листя й кору в’яза листуватого. Міцний відвар листків в’яза листуватого використовують для ванн при переломах кінцівок після зняття гіпсу. Настій кори багатий на слиз і дубильні речовини застосовують для полоскання рота при цинзі і для обливання при захворюванні шкіри. Їх кору іноді використовують для дублення шкур. Корою в’яза листуватого і коркового фарбували шовк і вовну у жовтий колір. Деревина бересту дуже цінується – вона трохи темніша ніж у в’яза, а карагача – червона. Свого часу з неї робили паркет.
У нас містечка Берестечко та Берестя (нині Брест) постали там, де були ліси з бересту. Це ж оспіване Тарасом Григоровичем та Ліною Василівною Берестечко!
Так хочеться, аби наші юні батьки розповідали малятам про все, що росте навколо, бо любити можна добре знайоме, близьке. Навіть заповідь є про любов до ближнього! І синок запам’ятає в’язані листочки та насінини в’язу, козаків, битву під Берестечком. І, може, коли вже батьків не буде, згадає їх.
