Японці переконані, що інтелігент, це той, у кого за плечима мінімум три дипломи: батька, діда, прадіда.
Чи багато наших інтелігентів за часів царату мали три дипломи? «Малесенька шопта лише для молитов і сподівання,» – писав Василь Стус. А радянська влада уже у 1918 р. оголосила інтелігентів ворогами народу. Починаючи від ленінського визначення, що інтелігенція – це г*, від його вимоги брати в заручники тільки інтелігентів (розстрілювати кожного десятого, священиків знищити як клас; бандуристів прирівняли до безхатьків і мали розстрілювати рішенням «трійки»).
Перший в Україні радянський штучний голодомор 1919-1920 рр. мав на меті знищення інтелігенції в містах.
16 липня 1920 р. постановою Раднаркому РРФСР усі царські пенсії були скасовані; встановлено особливі (персональні) пенсії.
Військові застави перед містами не давали вийти з міста, щоб у селі поміняти речі на продукти, а селянам забороняли везти продукти на продаж у міста.
У містах почали діяти крамниці «торгзіни» ( торгівля з іноземцями). До цих крамниць царська професура, митці, лікарі, викладачі мусили здавати за безцінь антикваріат, золото (золота обручка чи сережки оцінювалися за ціною 100 грамів хліба чи крупи). У кого вистачало сил, відпрацьовували пайок. М.Зеров згадував, що врятувався завдяки втечі з Києва.
Наступна українізація була лакмусовим папірцем, за допомогою якого влада склала найретельніші розстрільні списки української інтелігенції.
