23 січня 1949 р у с. Березини, на Рівненщині в селянській родині народився Григорій Петрович Чубай (Грицько Чубай), український поет, перекладач-поліглот (сім мов), художник, мистецтвознавець.
З дитинства Гриць любив книги, спів та малювання. З 15-річного віку хлопець збирав власну бібліотеку та платівки з класичною музикою. Школярем друкувався у республіканському журналі. Після закінчення Козинської десятирічки (1966) поїхав до столиці, здав документи на вступ до Київського університету. Однак, цей намір закінчився на етапі подачі документів. За жарт, який дозволив собі проголосити в університетському гуртожитку, Григорій був недопущений до вступних іспитів, отримав пожиттєво “опікунів КДБ”. Кілька разів зустрічала інформацію, що Гриць брав участь у акції біля пам’ятника Шевченку на день його перепоховання, за що абітурієнта «взяли на олівець» і повернули документи. Трохи сумнівна, хоч і симпатична інфа. День перепоховання – 22 травня, навчальний рік завершувався 25 травня, потім іспити, після яких випускники отримували атестати. Отже, Гриць міг бути 22 травня в Києві, брати участь в акції, але не міг здати документи до вишу. Того ж року Грицько вступив до Рівненського педагогічного інституту, але не зміг його закінчити. Після повернення додому Григорій Чубай працював на місцевому радіо в Червоноармійську (нині Радивилів), був учителем малювання та історії у селі Жабокрики на Рівненщині, художником у колгоспі.
У 18 років він написав поему “Вертеп”
“А світ – вертеп. Кажу я з гіркотою: цей світ – вертеп…
І, мабуть, щонайважче – у ньому залишатися собою,
від перших днів своїх і до останніх
не бути ні актором, ні суфлером, ні лялькою на пальчиках облудних,
а лиш собою кожної години, а лиш собою кожної хвилини,
з лицем одвертим твердо йти на кін…”.
У 1968 р. він випустив у самвидаві свою першу поетичну збірку «Постать голосу», де було 25 віршів.
З 1969 року замешкав у Львові, часто бував безробітним, працював робітником сцени у театрі Заньковецької, вантажником, художником-оформлювачем на ізоляторному заводі. Він писав, перекладав з іспанської; знав досконало білоруську, німецьку, польську, сербську, чеську, російську мови. Гриць жив нелегально у гуртожитку, став своєю людиною в університеті, визнаним провідником студентського осередку, хоч не вчився у виші. Недаремно його називали «Гетьманом втраченого покоління» (Ю. Вінничук). Товаришував Григорій з Олегом Лишегою, Романом Кісем, Миколою Рябчуком, Віктором Морозовим, подружжям Калинців, братами Горинями, В’ячеславом Чорноволом. Завдяки родичам із діаспори (своєму дядькові Іванові Чубаю (Канада), родичам братів Горинів (США) вірші та поеми Григорія Чубая лунали на хвилях західних радіостанцій: «Свободи» та «Голосу Америки». Звісно поновилися профілактичні бесіди, допити, невсипуще око КДБ.
Того ж 1969-го Чубай познайомився з Галиною Савкою, студенткою факультету іноземних мов, учасницею університетського ансамблю “Черемош”. Про знайомство Галина згадувала: «Одного дня до мене додому прийшли друзі. Серед них був і Грицько. Як пізніше з’ясувалося, він побачив на телебаченні виступ ансамблю “Черемош”, де я тоді співала, і захотів зі мною познайомитися. Того разу він читав Лорку. Примушував і мене читати його поезію в оригіналі, бо я вивчала іспанську в університеті. “Тій дівчині, яка вийде за нього заміж, треба буде за життя поставити пам’ятник”, — сказала я собі подумки. Не думала, що тією дівчиною буду я…”
Коханій Галині Гриць Чубай подарував твір “Коли до губ твоїх лишається півподиху”. Він став популярною піснею у виконанні їхнього сина – вокаліста групи “Плач Єремії” Тараса Чубая.
У 1970 р Гриць і Галина одружилися, оселилися на Погулянці, 35 у Львові. Того ж року їм народився син Тарас, відомий лідер гурту “Плач Єремії”, 1979 року – донька Соломія, яка стала музиканткою, дослідницею спадку батька. У 1971 р Г. Чубай став видавцем самвидавного літературно-мистецького часопису «Скриня». Життя родини було нелегким. Галина очікувала другу дитину, Гриць мав мізерні заробітки, мусив працювати на будовах Сибіру, що майже зруйнувало його здоров’я.
1972 рік. Різдво. Приїзд Василя Стуса. 17 січня 1972 у межах операції “Блок” по всій Україні почалися арешти — “арештована коляда”. Прийшли й до Грицька. “У нашому будинку на Погулянці провели обшук. Вилучали все, що тільки можна було. Книжки з підписами і навіть друкарську машинку, яку Грицькові подарував В’ячеслав Чорновіл. Та найбільшим компроматом стала книжка Дмитра Донцова”,- зі спогадів Галини Чубай. 23-річного поета жорстоко побили при вагітній дружині, забрали на три доби до слідчого ізолятора, кололи психотропні препарати, нирки були відбиті. Дружина втратила дитину, Гриць роботу.
“Коли разом з Олегом Лишегою везли його додому на таксі, він був, як загнане звірятко, щулився у куточку. Багато днів з нього не можна було витиснути жодного слова”, — пригадує Галина Чубай. Після допитів у КДБ у Грицька загострилася хвороба, він став дуже нервовим, впав у глибоку депресію.
Заарештували Ігоря та Ірину Калинців. У суді над Іриною Калинець у липні 1972 року Грицька Чубая змусили виступити свідком, заявити про незгоду з естетичними вподобаннями у поезії Ігоря Калинця. Цього вистачило, щоб коло інтелігентів відвернулося від поета, як від агента КДБ. На роботу Гриць влаштуватися не міг, «друзі» перестали вітатися. У важкі хвилини поет палив власні твори. За час постійних переслідувань та обшуків написав близько ста різних за жанром віршів: балади, поеми, верлібри.
У 1979 році, за сприяння друзів, Гриць Чубай поступив до Московського Літературного інституту ім. Горького. Навчався у Анатолія Жигуліна (лірика, колишнього політв’язня), який вважав Гриця одним зі своїх кращих учнів. Григорій ожив, провчився не повних три роки. Загострилася хвороба нирок і Чубай передчасно помер. Дружина Галина згадує: “Та, на жаль, все закінчилося 16 травня 1982 року. Виклик на сесію в Інститут Горького я отримала поштою, вже коли Грицько лежав у труні, і поклала йому в труну… Він був на третьому курсі Літінституту”.
Твори Григорія Чубая в Україні вийшли лише через 15 років після його смерті. Велику роль у поширенні творчої спадщини Григорія Чубая відіграли його діти – дочка Соломія і син Тарас – лідер гурту «Плач Єремії».
