UAHistory

  • Мовні забавки
  • Історичні події
  • Сучасність
  • Видатні люди
  • Форуми
    • Вільна дискусія
    • Українська література
    • Українці й закордон
    • Музика, кіно, театр, художнє мистецтво
Головна » Регістрація » Видатні люди » Перше кохання О. Ольжича

Перше кохання О. Ольжича. Марина Антонович-Рудницька.

23 грудня 1911 р. у м. Київ на вулиці Кузнечній (Горького), на розі з вулицею Жилянською, де до 1960 року стояв двоповерховий дерев’яний дім діда, на стіні висіла меморіальна дошка, що тут жив український історик і декан історико-філологічного факультету Київського університету імені святого Володимира — Володимир Боніфатійович Антонович, народилася Марина Антонович. Її дід Володимир Антонович був угро-поляком за походженням, а став великим патріотом-українцем – лікар, основоположник київської школи істориків, української історичної науки!
Батько – Дмитро Антонович – історик, член Центральної ради, морський міністр, міністр мистецтва, голова дипломатичної місії в Римі (1919), один з організаторів і Ректор Українського вільного університету.
Мати – Катерина Михайлівна Антонович-Серебрякова (1884 – 22 лютого 1975 р.) — вчилася в Українській академії мистецтв, учениця Василя Кричевського та Михайла Бойчука, українська малярка, графік.
Немовля рано почало ходити й говорити, називаючи себе Ляля, так потім близькі називали Марину упродовж життя. Дівчинка отримала ґрунтовну домашню освіту. Зі спогадів дитинства найяскравішими були: опера «Коза-дереза» та гостини у друзів Кістяківських.
Коли голова сім’ї виїхав за кордон, мати викладала малювання у Ржищівському педагогічному інституті. Восени 1923 p мати разом з дітьми виїхала до чоловіка у Прагу. Ляля закінчила гімназію у Чехословаччині.
У Празі родина Антоновичів жила поряд із Кандибами, дорослі й малі приятелювали. Студенти Олег Кандиба та молодший брат Лялі – Марко Антонович здружилися, так у долю Олега увійшла сестра друга – Марина Антонович-Рудницька та її подруги: Галя та Оля Кушнір, Оксана Косач-Шимановська. Марина Антонович Рудницька, перша симпатія Ольжича: перші дотики рук, цілунки… Вона згадувала свого кавалера: «Олега не можна було не примітити: високий, трохи горбився, ніби соромився свого зросту, чемний, але різкуватий. Не полюбляв краваток, ходив «по-словацькому»: комір сорочки поверх піджака. Олег був дуже подібний виглядом і вдачею до свого батька… Світла, кучерява чуприна, скромна, ніби засоромлена усмішка, лагідність і м’якість поведінки, тонке почуття гумору, що часто переходило в досить їдку, але дбайливо завуальовану іронію. Бувало, при зустрічі Олег кине якусь фразу, і треба було довго думати, поки стане ясно, що це була шпилька на вашу адресу».
У ті часи Олег дарував дівчатам приємні віршики, такі як «Акваріум»:
На сходах дому зупинись на мить
Заглянути у казку баговінну.
Он промінь впав з-посеред верховіть
І засвітив його шматком бурштину.
На листя ти задивишся бліде,
На черепашку равлика прозору,
І в цю ще хвилину дівчина пройде
З школярським ранцем сходами нагору.
І ти вже знаєш: проминуть роки,
А ти ховатимеш, немов коштовність,
Води бурштин і убрання кратки,
Однаково прекрасну невимовність.
«Бувши вірною приклонницею всіх Олегових Муз і Ґрацій, я всі ті вірші переписувала у зошити і тепер маю рукописні збірники таких поезій, що їх немає в ніяких антологіях, – писала Марина. – Часом бувало, що його приятельські почування до котроїсь із нас ставали більш «романтичними», але ми всі його дуже любили й цінили та, як це підмітила Оля (Маркусь) у своїх спогадах про Олега, ніколи в нього не закохувалися».
Відзначила Марина, що тільки з 1929 року в журналах з’явилися Олегові вірші, згадувала про його перше взаємне кохання з американською журналісткою і археологом Етель Лессер, яка приїхала до Праги у складі Гарвардської археологічної експедиції в Югославію, до складу якої приєднався Олег Кандиба.
Згодом Марина переїхала в Берлін, де студіювала мистецтво та філологію (1929–1931), і Олег відгукнувся віршем «Дон Кіхот»:
Ви від’їжджаєте. Так – просто і природньо
Змінить в потребі Прагу на Берлін.
А я… (Балбес!!) Отож не ждіть сьогодні
Належних слів і відповідних мін.
Ах, Лялю! Я не говорив ніколи
…Це ж глупо так … і соромно … і все …
Котрий вже рік щось душу рве і коле,
І б’є об діл і вихорем несе!
Та годі! Що це я?
Ви вернетесь небавом.
У Вас долоні теплі і м’які…
От я колись прийду до Вас на каву,
А Ви розкажете берлінські новинки.
Потім Марина продовжувала навчання в Карловому й Українському вільному університетах у Празі. Навчаючись у Празькому університеті, Олег часто забігав до Марини. Якщо спізнювався на потяг, лишався ночувати. «У нашому тісному помешканні для гостей залишалася вільна тільки вузька і коротка канапа з досить високими поручнями, – згадувала. – Бідному довготелесому Олегові доводилося складатися в три погибелі, щоб у ній уміститися. Вранці, простягаючи закам’янілі м’язи, пояснював, що таку позу в археології називають «похорон зі скорченим кістяком». Згодом Олег поїхав до США, Італії, де познайомився з Євгеном Онацьким і став членом ОУН. Наука та політика забирали майже весь час Ольжича. Олег і Ляля лишалися друзями, але зустрічалися значно рідше (в основному в кав’ярні «Метро»). Свою першу збірку «Рінь» Олег подарував дівчині з написом: «Лялі, футболістці і своїй Музі автор».
У 1940 р. 29-річна Марина Антонович захистила дисертацію. Викладала в Українській реальній гімназії у Ржевницях, Модржанах (1937–1945).
2 серпня 1943 року 23- річна Катерина Білецька та 36-річний Олег Кандиба взяли церковний шлюб. Ніякої надії на відносини Марина не мала, тому теж того року 32-річна Ляля вийшла заміж за професора мовознавця Українського вільного університету (Прага) 33-річного Ярослава Рудницького. Знайшлися у них діти Інна, Ждан.
У 1949 р. родина Рудницьких переїхала до Канади, мешкали у Вінніпезі. Марина вела фізичне виховання (1953–1977). Професор мистецтва в Колегії св. Андрея, викладач української та російської мов і літератур у Манітобському університеті у Вінніпезі (1957, 1963 — 65), довголітній керівник фізкультури й спорту в українських пластових таборах у Канаді. Член Об’єднання українських письменників «Слово».
16 грудня 1997 р. у м. Монреаль за тиждень до дня народження упокоїлася Марина Дмитрівна Антонович-Рудницька.

Чер 10, 2021Ганна Черкаська
FacebookTwitter
Анатоль ПерепадяДонбас. 14 червня 1957 р
You Might Also Like
 
Микола Чехов
 
Андріївська церква

Залишити відповідь Скасувати відповідь

Ганна Черкаська

Краєзнавець, вчитель, журналіст.

Image1 year ago Видатні люди324
Недавні записи
  • Емілія Крушельницька-Стернюк
  • І Спас не спас
  • Від бекаса до снайпера
  • Альбатрос
  • Перший космічний концерт
Позначки
поетписьменникчервоний терорживописецькозацтвоЗапоріжжяХарківБогдан ХмельницькийхудожникТарас ШевченкоІван АйвазовськийскульпторАполлон СкальковськийОлег ОльжичПавло ПолуботокСергій КорольовКирил РозумовськийОлексій ПеровськийгетьманперекладачІван ФранкоІван КотляревськийОлександр РубецьВолодимир ЩербаненкоОлексій ГанзенМикола Костянтинович ХолоднийЕммануїл МагдесіанГригорій СвітлицькийВолодимир СікевичкінооператорВолодимир КороленкоАльфред ФедецькийВолодимир КабачокСтаніслав МрозовицькийбандуристголодоморВасиль СедлярМихайло БойчукІван ПадалкоВасиль ЗавойкоСофія Налепинська-БойчукфотографНестор МорозенкоАнатолій ЛупинісВіктор Баранов
Архіви

Отримувати останні записи поштою

Мета
  • Увійти
  • Стрічка записів
  • Стрічка коментарів
  • WordPress.org
Останні коментарі
  • Ганна Черкаська до Мер Одеси – Григорій Маразлі
  • Ганна Черкаська до Яків Новицький – літописець Запорожжя
  • Ганна Черкаська до Батько “народних” пісень
  • Сергій до Чар-зілля
  • Олександр до Смородина чи порічка?
Сторінки
  • Нагадати пароль
  • Регістрація
  • Українська історія
2015 © UAHistory Всі права застережено. При використанні матеріалів сайта обов'язкове зворотнє посилання.