Це сьогодні слово «пенсія» звучить доволі часто, викликає сум, безнадію, жебрання. А були ж часи, коли цього слова не існувало. У наших пращурів головним було існування роду, родичання. Люди народжували стільки, скільки Бог дав, щоб було у кого вік доживати. Турбувалися батьки новонародженого про «запасних тренерів» дитятка: обирали хрещених батьків, які могли замінити хрещенику рідних.
У світі здавна вважалося гідним допомагати сиротам, старим, інвалідам. Згадували ми з Вами «зозулиничів», дітей-сиріт або тих, кого мати-зозулька без шлюбу придбала. Цим дітям давали прихисток козацькі монастирі, опікувалися вихованням юних джур старі січовики. Не забували козаки фінансово підтримувати запорозькі шпитальні монастирі: Трахтемирів, Києво-Межигірський, де доживали віку старі козарлюги, інваліди. Україна не має пантеону слави, але ми свято шануємо Чернечу гору Трахтемирового монастиря, де покояться гетьмани: Тарас Шевченко, Іван Підкова, Яків Шах, Самійло Кішка; вічні домівки Остафія Гоголя, Семена Палія, Самійла Самуся у Києво-Межигірському монастирі.
У Давньому Римі існували персональні пенсії з давніх-давен. Їх отримували легендарні воїни та чемпіони Олімпійських ігор.
Запроваджувалися виплати пенсій із державної скарбниці й у царській Росії, але поступово. Почала країна-терорист у 1663 році за часів царя Олексія Михайловича з виплати пенсій для відставних військових (у народі ці гроші називалися “лікувальні”). У 1720 році був виданий “Устав Морського Військового Флоту”, який уперше встановив підстави та порядок виплати пенсій для військових моряків.
18 червня 1761 р у Росії засновано пенсії за службу. У 1763 р. Катерина ІІ постановила виділити гроші на пенсії генералітету, акцентуючи при цьому «нікому без її волі пенсій не призначати».
У 1827 році був виданий “Устав о пенсиях и единовременных пособиях”, який встановив правила призначення пенсій для цивільних чиновників і військових.
