– Як ти гадаєш: чи таке бувало, щоб слуга на великому будівництві крав, а цар не знав? – загадують Хомівна.
-Тобто добрий цар і погані бояри? Не думаю, що таке можливе. Бувало, коли цар не хотів помічати крадія.
– Ага, не хотів помічати, тобто заплющував очі… Слухай, ти згадувала фантастичного казнокрада Михайлика, Михайличенка… Какость так, – чесала голівоньку сусідка.
– Ти мабуть про Кляйн Міхеля, тобто графа Клейнміхеля, праву руку імператора?
– Угу, цього поганця.
– Кому – поганця, кому – шедеврального пристосуванця… Все почалося з татуся – німця, прапорщика Київського мушкетерського полку Андрія Клейнміхеля, який умів вислужитися та навчив цьому сина: став директором Другого санкт-петербурзького кадетського корпусу. Звісно, він записав на службу сина Петра. У 15 років дитина стала ад’ютантом батька. Рано, дуже вдало хлопця одружили з багатою красунею. 19-річним Петро Клейнміхель став ад’ютантом самого Олексія Аракчеєва – начальника управління військових поселень і особистого доповідача імператора Олександра І. Щоб зацікавити шефа у власному просуванні, Петро Андрійович вирахував, коли Аракчеєв проїздив повз його будинок. На цей час ад’ютант садовив молоду дружину біля вікна, заставляв її звабливо посміхатися Аракчеєву. Частенько усмішка жінки викликала у Аракчеєва кортячку, він зупинявся, заходив «випити чайку» у Клейнміхелів. Випадково хазяїн згадував, що термінові справи вимагають його від’їзду. Тому Клейнміхель у 23 роки він став полковником, у 27 — генерал-майором. Правда, жінка так захопилася дизайном лоба чоловіка, що не могла зупинитися – і вони розлучилися. Аби дружина не відібрала власного віна, Клейнміхель узяв вину на себе: він мав безпліддя. Друга дружина Петра – багата вдова мала зв’язки при дворі, тому Клейнміхель швидко став генерал-ад’ютантом, а 1835-го — директором департаменту військових поселень. Цю посаду колись обіймав Аракчеєв, якого Микола І відправив у відставку. У 1837 р. пожежа пошкодила Зимовий палац. Цар призначив Клейнміхеля керівником робіт, затвердив фантастично роздутий кошторис. Майже всі гроші Петро Андрійович поклав до власної кишені, бо підрядники працювали в кредит, а потім він нічого не заплатив. Замість повноцінного ремонту нашвидкуруч зробив косметичний.
– Ага, це як наше велике крадівництво – будівництво доріг із жужелиці?
– Майже так. І цікаво, що цар за це нагородив Клейнміхеля титулом графа з девізом “Усердие всё превозмогает”.
– Наступного року цар доручив Клейнміхелю керувати “будовою століття” — спорудженням першої в імперії залізниці. Граф роздув кошторис так, що на папері кожна верста (1,06 км) коштувала аж 107 тис. руб. Для порівняння: річний бюджет Київського кадетського училища становив 60 тис. Загалом Клейнміхель витратив на будову залізниці 64 млн., більшість із яких украв. Накупив на них маєтків у Харківській і Чернігівській губерніях. Коли один дипломат запитав у царя скільки коштувало будівництво, імператор дипломатично відповів: «Про це знають тільки Клейнміхель і Бог»
– Що? Бог на другому місці?
Залишити відповідь