14 (26) липня 1808 р. у батьковому саду як стояв навколішки і молився 41-річний Артемій Ведель, так і віддав Богу душу.
Сталося це у хаті київських міщан Лук’яна Власовича й Олени Григорівни Ведельських. Садиба з городом і садком містилася на Подолі у парафії Різдво-Предтечинської (Борисоглібської), на розі вулиць Братської та Андріївської.
Тут у квітні 1767 р. син-одинак Артемій Ведель почав свій земний шлях. Прізвище Ведель — скорочена форма від офіційної Ведельський, так композитор підписував власноручно написані листи.
Батько Артемія Веделя був художником-різьбярем, мав власну майстерню, виготовляв іконостаси. З дев’яти років Артемій навчався в Києво-Могилянській Академії до 1787, пройшов курс до класу філософії включно, де здобув ґрунтовну гуманітарну та музичну освіту. В Києво-Могилянській Академії Ведель почав компонувати свої перші музичні твори, диригував студентським хором та оркестром, виступав як соліст і скрипаль. Співак з хору, яким керував Ведель у Академії, розповідав: «…це був красивий юнак з очима, що випромінювали світло, мав ніжний голос, спокійний характер і надзвичайно тактовний». У 1788 р. всупереч власній волі Ведель був відряджений митрополитом Київським і Галицьким, протектором Києво-Могилянської Академії С.Мисливським з малолітніми співаками до Москви, де керував капелами генерал-губернатора Москви Петра Єропкіна, а після його відставки — Олександра Прозоровського. Ці капели за мистецьким рівнем і значенням в імперії посідали визначне місце слідом за Придворною імператорською капелою. Для керівництва ними підбирались найрізноманітніші музиканти. Вже тоді талант Веделя дістав високу оцінку музичних кіл.
Формально Ведель був зарахований на службу й отримував зарплату на будівництві в Кремлі приміщення «Присутственных мест» (1788 – 1791), згодом він рахувався у штаті VI Депутатського Сенату підканцеляристом (до 1792). 
Під час п’ятирічного перебування в Москві композитор познайомився з музичною культурою Росії й Західної Європи. Є відомості, що музичну освіту здобував у Москві у Джузеппе Сарті, але скрипаль-віртуоз, кращий український тенор не визнав італійського співу; був відданий київській хоровій традиції, бажав єдиного – повернутися в Україну.
1 грудня 1792 за проханням Веделя його звільнили в чині канцеляриста Сенату. Ведель повернувся до батьківського дому. Деякий час керував хором Києво-Могилянської Академії. У Києві тоді славилися церковні хори, а зі світських — хор та музична капела генерала А.Леванідова при штабі українського піхотного корпусу. На початку 1794 р. Ведель очолив капелу. Водночас керував хором солдатських дітей. Леванідов високо цінував талант Веделя; сприяв його плідній музичній діяльності. За 1793-95 рр. він написав 6 концертів.
У березні 1796 разом з Леванідовим до Харкова переїхав також і композитор, взявши з собою найкращих співаків і музикантів. Тут він організував новий намісницький хор і оркестр, викладав спів і музику в Казенному училищі при Харківському колегіумі. Продовжував композитор і творчу працю. Написав 3 концерти: «Воскресни Боже» та «Услыши, Господи, глас мой» та ін. У Харкові дуже високо цінували композитора та його твори. Концерти Веделя вивчалися й виконувались у Харківському колегіумі, їх співали у церквах. На початку 1797 за наказом імператора Павла I усі «не положені» за штатним розписом полкові капели ліквідували, і Ведель перейшов працювати у цивільне відомство О.Г.Теплова, губернатора новоствореної Слободсько-Української губернії. Композитор продовжував свою музичну діяльність: керував губернською капелою, був капельмейстером вокального класу у Казенному училищі при Харківському колегіумі, його учні посідали найперші місця у придворній капелі Санкт-Петербурга, Москви та Петербурзьких митрополичих хорах. Диригент Санкт-Петербурзької придворної капели, видатний композитор Дмитро Бортнянський відгукувався про веделівські вокальні класи як про «музичну академію». У Харкові дуже високо цінували композитора та його твори. Наприклад, після виконання концерту «Доки, Господи» князь Дашков зняв із себе розшитий золотом шарф, поклав у нього 50 червінців і підніс автору.
Худ. В. Боровиковський. Міністр фінансів Д. Трощинський
Якось сенатор Дмитро Трощинський заплатив 300 рублів за два твори (Григорій Сковорода, регент придворного хору в Петербурзі, отримував дуже пристойну платню: 20 рублів на рік). Зароблене Ведель роздавав бідним.
Та культурно-мистецьке життя Харкова занепало: ліквідовано театр, губернський хор і хори у військових частинах, симфонічні оркестри, виконання творів Веделя у церквах заборонено. Потім Ведель подав у відставку й у чині капітана з правом носити мундир і наприкінці літа 1798 р. Ведель роздав все своє майно, гроші та бібліотеку і переїхав у Київ. Жив у батьківському домі на Подолі, вів замкнутий спосіб життя, уникав розваг, займався написанням музики, читанням і молитвою, знав напам’ять усі 150 псалмів. Щодня Ведель ходив до церкви, часто причащався, стояв на колінах перед іконами і співав. не їв м’яса, спав на грубій повсті. Високий, стрункий, неймовірної вроди чоловік був байдужим до жіночої статі. Відчув себе зі своєю музикою зайвим у всьому світі.
Безнадія, відчай привели Веделя до Києво-Печерської Лаври, він став послушником, але побачив, що там тільки їдять, сплять і брешуть, і відмовився стати ченцем. Це викликало невдоволення митрополита й архімандрита Києво-Печерської Лаври І. Малицького. Коли знайшли в Києво-Могилянській Академії книгу «Служба преподобному отцу нашему Нилу», де на чистих без друку сторінках були написані «нелепости», що ображали царську сім’ю, І.Малицький звинуватив ніби на підставі подібності почерку Веделя, який дружив з викладачами Академії і часто там бував. Поки в Петербурзі вирішувалась справа, Веделя віддали батькові під опіку.
10 липня 1799 прийшло розпорядження генерального прокурора Санкт-Петербурга, де зазначалося: цар «повелеть соизволил: буде он Ведель выздоровел отослать в дом сумасшедших в Києве й держать без выпуску» із забороною давати йому папір, перо і чорнило. 9 років зв’язаний композитор промучився у божевільні Кирилівського монастиря. Лише напередодні смерті батькові вдалося забрати його додому.
14 липня 1808 р. обірвалось життя Артемія Веделя, композитора, який не написав жодного світського твору. Поховано його на подільському Щекавицькому кладовищі. Нині воно повністю зруйноване, й де була могила Веделя — невідомо. Твори Веделя були заборонені. Але вони поширювалися в рукописах, їх знали й виконували, незважаючи на заборону.
У травні 1901 року в Києві в Духовній академії відбулася перша лекція, присвячена творчості А.Веделя. На ній з доповіддю виступив В.Г.Петрушевський – видатний знавець церковного співу та його історії, регент хору академії, дослідник життя і творчості А.Веделя. Про свої спостереження за впливом музики Веделя на слухачів виступив відомий психолог (психіатр), професор Київського університету Іван Сікорський, батько знаменитого авіатора. Хор під керівництвом О.Кошиця вперше за сто років виконував фрагменти творів митця.
Повного обсягу музичної спадщини композитора ми ще не знаємо. На сьогодні відомо близько 80 музичних творів. Серед них 31 хоровий концерт, 6 тріо, серед яких «Покаянія отверзи ми двери», 2 літургії Іоана Златоустого, Всеношна та один світський кант.
Залишити відповідь