На полотні Володимира Боровиковського, видатного українського художника, вивезеного до Петербурга, зображено поета Г. Державіна.
Липень – місяць Гаврила Державіна, татарина, який навчив росіян «родину любити». Він народився (3 (14) липня 1743, село Сокури, Казанська провінція, Казанська губернія, помер 8 (20) липня 1816.
Родоначальником роду вважається мурза Багрим-мурза (Абрагім), який виїхав із Великої Орди до князя Василя Васильовича, хрестився і взяв ім’я Ілля. У Абрагіма був син Дмитро Нарбек (родоначальник Нарбекових) і внук Олексій Дмитрович Нарбеков, прозваний Державою. Прізвище утворилося 1660 р. від прізвиська «держава» – це не «государство», а сила-міць. Пам’ятаєте, у царя був символ – «держава»? З дворянських родів Державіних – Нарбекових був Гаврило Романович Державін. Мати — Фекла Андріївна (Козлова). Поет пишався своїм татарським родом, часто згадував, «Что был прапращур мой Багрим…», ніколи не забував казанської землі, де провів дитинство:
Звучи, о арфа! Ты всё о Казани мне!
Звучи, как Павел в ней явился благодатен!
Мила нам добра весть о нашей стороне:
Отечества и дым нам сладок и приятен.
Гаврило Романович Державін – перший поет російської імперії, який започаткував вживання слова «родина» в значенні «родная страна» (зауваги Олега Трубачова до «Этимологического словаря русского язика» Макса Фасмера).
Так для чего ж в столь краткой жизни
Метаться нам туды, сюды,
В другие земли из отчизны
Скакать от скук или беды
И чуждым солнцем согреваться?
От пепелища удаляться,
От родины своей кто мнит,
Тот самого себя бежит.
