Архип Михайлович Люлька народився 23 березня 1908 р. у с. Саварка, Богуславського району Київської області.
Давно то було, а й сьогодні у Саварці згадують, як після російсько-японської війни привезли на підводі тяжкопораненого Михайла Люльку. А у нього ні хатини, ні родини, добре, що прийняла приймака удовиця-фронтовичка Олександра Бебешко. Виходила вона Михайла і став він батьком її п’ятьом сиротам. Було п’ятеро малих, стало дев’ятеро: народилися Павло, Архип, дві донечки. Хоч і тяжко-важко жити, але Михайло Люлька – коваль, золоті руки, голіруч підкови гнув. І сьогодні сусідам служать речі, зроблені його руками. Вечорами Люлька-старший розповідав дрібноті про пращура, який дав ім’я роду Люльок. Цей козак був побратимом Тараса Бульби і люто помстився за друга. А одного разу знайшов у степу люльку Тараса й не розлучався з нею, за що отримав прізвище – Люлька.
У 7 років Архип Люлька залишився без матері, осиротіло ще 8 дітей. Підріс Архип, почав до школи ходити. Це був час першого голодомору українців. Його метою було фізичне знищення міської інтелігенції. Усі пенсії було скасовано, «буржуїв» позбавили роботи, а, отже, зарплати, продовольчих карток. Загони червоних охороняли міста (нікого не випускали, селян із продуктами не впускали). Тоді з’явилися «торгсіни» (торговля с иностранцами), де за копійки скуповували світові шедеври, золото. Саме тоді наша еліта рятувалася в селі (згадайте спогади М. Зерова про Лукрозу!). Так потрапили до Саварки видатний математик, який першим почав викладати українською, Михайло Кравчук був директором школи, поет Дмитро Загул був учителем літератури. Школярем Архип захопився поезією, його вірші друкувала республіканська преса. На все життя запам’ятав Архип Люлька свою першу вчительку Марію Калинівну Іщенко.
Після семирічки батько відвіз Архипа до профтехшколи у Білій Церкві. На травневі свята приїхав Архип додому, разом із батьком город орати. Та ось черкнув леміш об метал: розгріб землю – там яма зі снарядами. Переніс батько те добро до клуні, вирішив зі смерті нового леміша скувати, та клуня разом із Михайлом вибухнула. Що робити повній хаті сиріт?
Отримав тоді Архип телеграму від Михайла Кравчука, професора Київського Політехнічного інституту (КПІ): «Співчуваю. Допоможу як рідному. Розраховуй на мою щомісячну стипендію». У 1925 р. Архип закінчив ремісниче училище в Білій Церкві, склав іспити в Київський політехнічний інститут, але не пройшов конкурс. Засів за підручники, готувався – на другий рік вступив на механічний факультет КПІ (із 150 абітурієнтів прийняли 20 осіб). Тоді ж М. Кравчук познайомив двох своїх учнів – Сергія Корольова й Архипа Люльку. Через два роки студенткою сільськогосподарського інституту стала землячка Архипа з Саварки Галина Процак, а ще через рік молодята побралися та прожили у злагоді багато років.
Випускника інституту Архипа Люльку зарахували аспірантом при Харківському науково-дослідному інституті промислової енергетики. Та не закінчив аспірантури, пішов працювати інженером-дослідником на Харківський турбінний завод. А далі за путівкою комсомолу Архип потрапив у Харківський авіаційний інститут, став начальником відділу конденсаторів, де вивчали, як за допомогою гарячої пари розкручувати турбіну літака. Конструктор відхилив ідею: нащо здіймати в небо резервуар для конденсату, що крастиме місткість та корисну вантажопідйомність; дійшов геніальної думки використати для поступального руху тільки реактивну тягу від стисненого та нагрітого газу, що виривається назовні з величезною швидкістю
Вдень – робота, увечері – читання лекцій у авіаційному інституті. Єдине бажання – виспатися, але знаходив час на родину: на Галину Євгенівну, на синів В’ячеслава та Володимира, доньку Ларису. Чи не тому сини продовжили справу батька: стали фізиками, техніками, дослідниками?
Архип Михайлович завжди відстоював свою думку. У 1939 р. Люлька 13 днів просидів у приймальні наркому, доки йому призначили зустріч на другу ночі. Міністр його прийняв, вислухав – і скликав нараду, що тривала до ранку. Потім українця одразу направили у Ленінград на Кіровський завод очолити конструкторське бюро. Незабаром конструктор запропонував удосконалену версію – перший у світі двоконтурний турбореактивний двигун (ТРД), на який 22 квітня 1941 року Архип Люлька отримав патент.
Коли почалася війна, Сталін вирішив виморити непокірних мешканців Петербурга. Люльку разом із групою спеціалістів евакуювали на Урал. Частину креслень він вивіз, частину закопав на Кіровському заводі, бо вірив, що РД-1 все одно буде потрібний. Спочатку Люлька працював на Челябінському тракторному заводі, удосконалював повітроходи у танках. Через рік Наркомат озброєння і керівництво авіаційної промисловості знову повернулися до якнайшвидшої реалізації ідеї створення ТРД. Люльку відкликли в Москву. Звідти направили літаком у супроводі винищувачів у блокований Ленінград. Удалося знайти закопані креслення, вузли і агрегати ТРД. Роботи продовжив у містечку Билимбай, а з 1943-го року в Москві в Центральному інституті авіаційних двигунів. Частенько Люлька власноруч усував технічні неполадки, приговорюючи українською: : «Ну, що, хлопчики, доведеться лізти мені!»
У 1944 році на фронті з’явилися реактивні винищувачі Me-262 та Не-162 німецьких фірм Messerschmitt та Heinkel. Партійне керівництво попросило українця підготувати реактивний двигун для експериментального винищувача Су-11. Винищувачі серії Су літали на двигунах з ім’ям АЛ – Архип Люлька. Літаки з двигунами АЛ встановили понад 50 світових рекордів. Через 7 років конструктор перевершив своє досягнення вдвічі – АЛ-7Ф-1 дозволив Су-7 розвинути швидкість 2120 кілометрів за годину і встановити 4 світові рекорди зі швидкості та набору висоти. Наприкінці життя Люлька представив надпотужний двигун АЛ-31Ф, що виводив винищувач Су-27 на висоту 15 тисяч м за 76 секунд і забезпечував швидкість у 2,5 тисячі км за годину.
Від 1946 р. Архип Люлька — генеральний конструктор авіаційних двигунів, під його керівництвом створені потужні ТРД нового типу. Родина оселилася в Москві. Друзі розповідали, що у квартирі конструктора висіло 2 портрети – Тараса Шевченка та його вчителя Михайла Кравчука.
28 травня 1947 року літак СУ-11 з двигуном ТР-1 конструкції Люльки розвинув швидкість 900 км/год. Згодом ТР-1 було встановлено на літаки Ил-22. Восени 1957 року відбулися випробування літака СУ-7, який вперше перевищив швидкість звуку вдвічі. На базі цього літака згодом були створені бомбардувальник і штурмовик. А один з останніх створених Люлькою двигунів АЛ-31 Ф стоїть на всесвітньо відомому СУ-27, яким встановлено 27 світових рекордів і виконуються такі фігури вищого пілотажу, як «Колокол» і «Кобра Пугачова». Дітище Архипа Люльки — двигун АЛ-29 було встановлено на макеті-аналозі космічного корабля багаторазового використання «Буран», який свого часу був розроблений у КБ ім. П. О. Сухого.
1969 рік. Аеродром Ле Бурже біля Парижа. Авіаційний салон. Після його закінчення в одній із статей писалося: «На 29-му міжнародному салоні авіації та космонавтики була присутня численна радянська делегація (понад 200 осіб). Серед найвидатніших представників можна відзначити генерального конструктора Архипа Люльку, спеціалістів у галузі військових реактивних двигунів. Не дивлячись на те, що його ім’я не було відоме широким колам на Заході, немає сумніву в тому, що Люлька — один із найвидатніших спеціалістів — творців авіаційних двигунів».
1 червня 1984 р. у Москві помер український конструктор авіаційних двигунів 76-річний Архип Люлька. 
Залишити відповідь