У Великодній вівторок 23 квітня 6693 р. (1185 р.) 34-річний князь новгород-сіверський Ігор Святославович, онук Олега, виїхав з Новгорода, з ним були Святослав Ольгович — 18-річний племінник з Рильська; 12-річний Володимир Путивльський – старший із п’яти синів Ігоря; Ольстин Олексич, Прохорів онук.
Встановити дату Ігоревого походу допоміг автор «Слова о полку Ігоревім», який описав сонячне затемнення. Дорогою до ріки Дінця дружину покрила темрява. Затемнення сонця — це погане знамення, як сказали люди князеві. Але Ігор не звернув увагу на попередження і перебрів Донець. Прийшов до Осколу і два дні чекав свого молодшого брата Буй-Тур Всеволода, який йшов іншим шляхом з Курська. Разом Ольговичі вирушили здобувати перемогу та славу.
10 травня 1185 р. Ігореві полки розгромили кипчацьке кочовище. Наступного ранку почалася битва Ігоревого війська з передовим загоном кипчаків. Кочівники налетіли, обсипали русичів стрілами та стрімко повернули назад. Воїни Ігоря кинулись їх переслідувати, опинилися в пастці: за пагорбами на них чекало основне половецьке військо.
Битва на річці Каялі тривала три доби. Руські полки були розбиті ордами половецьких ханів Гзи і Кончака.
Головне зображення: худ. М. Реріх
