UAHistory

  • Мовні забавки
  • Історичні події
  • Сучасність
  • Видатні люди
Головна » Регістрація » Видатні люди » Маєстат Тараса

Маєстат Тараса

– А от глянь, – нападають на мене Хомівна, – ти пишеш, що Тадей Рильський ніс на своїх раменах домовину Шевченка. Ну, ніс. Ну, і що?
– Сонечко, схаменися. От прочитає людина це речення, хтось пошукає етимологію слова «рамена», інший перегляне інфу про перепоховання Шевченка. Знайде прізвища тих, хто ніс Тараса до вічної домівки, зверне увагу на символізм дрібниць і зрозуміє знакові слова Ладі Могилянської:
…Із півночі везли байдужий труп
У чорнім гробі до степів широких.
Аби землі віддати їй належне
На березі ревучого Дніпра…
І що в тім знакового? – не розуміють Хомівна.
-Як що? Це ж ланцюг символів, за допомогою яких «байдужий труп», привезений із Московії, землі українці «віддали їй належне» – освятили Шевченка на гетьмана, пророка України; зробили все, що канонізувати Тараса, як святого.
– Не пойнЯв… Як це? Хто освятив? Мо’ поясниш мені як дебілу?
– Добре, вмикай голову і потихеньку думай… Еліта нації детально продумала символізм таїнства рукопокладання (хіротонію) Шевченка. Цей обряд називається таїнством рукопокладання (Оrdinatio, від латинського оrdо (стан). Оrdinatio означає «уведення в стан (оrdо)», цей акт таїнства уділяє дар Святого Духа, який дозволяє виконувати «святу владу», місію. Лише охрещений чоловік (чоловічої статі) правочинно приймає свячення. Важлива неодруженість.
– Угу, зі школи пам’ятаю. Тараса ховали як парубка: перед труною йшли дівчата у вінках і стрічках, вишиваних сорочках і голосили… – вставляє сусідка.
– А тепер кілька чисел. 10 березня 1861 р. (26 лютого) упокоївся Тарас Григорович. Поховали його 12 березня на Смоленському цвинтарі. Зверни увагу на нюанс. Труна була дубова, оббита срібною парчею, у головах кришки на срібній дошці написано: «Украинский поэт Тарас Григорьевич Шевченко 1861 февраля 26 д.». Дубову труну положили у свинцеву, сподіваючись, що його повезуть в Україну. На похороні Т. Шевченка були нащадки гетьмана Кирила Розумовського – брати Жемчужникови. 58 днів прах Т. Г. Шевченка знаходився в Петербурзі. 8 травня 1861 року домовину викопали. Домовину Панько Куліш покрив червоною китайкою — «заслугою козацькою», і жалобна процесія рушила через увесь Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу і залізницею перевезли до Москви. I рушила вона через всю Росію з півночі на південь: де потягом, де кіньми, де пароплавом, а де i просто на руках. Шлях через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Дмитровськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бровари до Києва й Канева тривав 14 дiб. Всюди натовпи українців, нащадки козацьких родів; княжна Варвара Рєпніна увінчала прах терновим вінцем. Панахиди (інколи 2-3 за день). Так українці освячували Шевченка на Батька нації.
Нарешті, Канівський Успенський собор, збудований 1144 року, на 3 роки раніше, ніж перша згадка про Москву, старіший за Нотр-Дам, Кельнський. В Україні такі ж древні храми: Софія Київська, Успенський собор Києво-Печерської лаври, Успенський собор Єлецького монастиря, церква Параскеви П`ятницької в Чернігові, Василівська церква Овруча. 22 травня, після відслуженої панахиди, «Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому», — згадував Григорій Честахівський. «Остання дорога Кобзаря» – це 14 кілометрів від Успенського собору, де відспівували поета у 1861-му, далі Серп’яжним шляхом (яким побратими везли викрадений прах Івана Підкови Серп’яга) та до верхівки Чернечої гори.
– Слухай, а чому гора Чернеча? Який монах (чернець) там похований?
– Ой, сусідонько, це ж офіційні землі Козацької республіки із столицею у Трахтемирові, там був старий козацький монастир, старий козацький цвинтар (у ньому був ченцем Юрась Хмельниченко) і могили трьох гетьманів Івана Підкови – Серп’яги, Якова Шаха та Самійла Кішки на Чернечій горі.
-https://uahistory.com/topics/events/11399
– На гору несли тіло пророка на своїх раменах члени «Старої Громади»: нащадки князя Володимира (Михайло Старицький), Гедиміна (Тадей Рильський), нащадки гетьманів, козацьких полковників (Микола Лисенко, Віктор Забіла, Михайло Максимович, Павло Житецький), передаючи Шевченку благость своїх родів, наділяючи його незмивною печаттю таїнства і особливою благодаттю.
– О сьомій вечора Батько нації упокоївся на Вкраїні милій. На Тарасовій могилі постав дубовий хрест.
– Слухай, що ти там казала про свинцеву домовину? – не вгавала Хомівна.
– Бачиш, громадівці врахували все необхідне для канонізації Шевченка. А її умовою є нетлінність померлого. На жаль, радянці й тут нагидили. У 1939 році потурбували володаря Чернечої гори. Відкрили першу основну домовину, побачили металевий ящик, а в ньому труну з вічком, на якому лежав засохлий віночок… Пізніше жінка, що була в цій комісії, згадувала, що Шевченко лежав, як живий. Присутні перелякалися, бо після 78 років гадали побачити останки. Коли на обличчя поета потрапило повітря, воно в ту ж мить почало просідати…
От ти почала з Тадея Рильського, а я хочу завершити згадкою про Максима Тадейовича. Поставили українці Батькові дубового хреста, запросили дозвіл на чавунний хрест… У вірші «На роковини Шевченку» Старицький писав:
За Каневом, на горах, аж на чолі,
Де унизу Дніпро щось гомонить, —
Могила єсть. Її дощі поволі
Розмили вкрай: дубовий хрест лежить;
Лише через 23 роки після смерті поета на Тарасовій горі дозволили встановити монументальний чавунний пам’ятник-хрест. У липні 1884 р. на кошти Василя Тарновського-молодшого та кошти членів Старої Громади, встановлено чавунний пам’ятник-хрест за проєктом архітектора Віктора Сичугова (висота більше шести метрів, вага понад 250 пудів). Через 39 років 1 липня 1923 р. хреста зняли та відкрили погруддя на могилі Шевченка. Хрест вирішили відвезти на переплавку, від чого його врятував Максим Рильський.

Січ 4, 2022Ганна Черкаська
FacebookTwitter
Януш РадзивіллДарія Ребет
You Might Also Like
 
Харківський авіатор
 
Ментально різні Катерини
Ганна Черкаська

Краєзнавець, вчитель, журналіст.

Image3 years ago Видатні люди712
Недавні записи
  • Братчики
  • Іван та Андрій Дудровичі
  • Атей
  • В’ячеслав Хурсенко
  • Юзеф Ельснер
Позначки
поетписьменникхудожникЗапоріжжяживописецькозацтвочервоний терордисидентперекладачТарас ШевченкокозакиграфіккомпозиторгетьманскульпторОУНісторикакторпейзажистбієналеХарківБогдан Хмельницькиймитрополиткороль ФранціїМосковіяілюстраторпортретистбойчукістШевченкоСергій КорольовпейзажКапністІван АйвазовськийкраєзнавецьлікарпедагогжурналісткаграфікаІван Франкокалендаргенерал-майоракварелістОстрогІван ШишкінЛьвів
Архіви

Отримувати останні записи поштою

Мета
  • Увійти
  • Стрічка записів
  • Стрічка коментарів
  • WordPress.org
Останні коментарі
  • Ганна Черкаська до Хто ж той сокіл?
  • Ганна Черкаська до Хто ж той сокіл?
  • Alexander Apalkow до Хто ж той сокіл?
  • Ганна Черкаська до Видатний український бджоляр
  • Ганна Черкаська до Петро Франко

2015-2023 © UAHistory Всі права застережено. При використанні матеріалів сайта обов'язкове зворотнє посилання.
Ми використовуємо cookies для зручної роботи з нашим сайтом. Продовжуючи переглядати наш сайт ви погоджуєтесь із цим.Ok