12 липня 1884 р в Італії, в сім’ї євреїв-сефардів, народився знаменитий художник Амедео (Ієдідія) Клементе Модільяні.
Анна Ахматова познайомилася з Модільяні в 1910 році в Парижі, під час весільної подорожі. Микола Гумільов привів молоду дружину в кафе “Ротонда”, де збиралася вся художня і літературна богема Парижа. Товариші тоді пустили разочку: «Гуми Лёв привёл Гуми-Львицу». Там її запримітив молодий художник Амедео Модільяні. І створили вони роман: він олівцем, вона – пером:
” В синеватом Париж тумане,
И наверно, опять Модильяни
Незаметно бродит за мной.
У него печальное свойство
Даже в сон мой вносить расстройство
И быть многих бедствий виной.
Но он мне — своей Египтянке…
Что играет старик на шарманке?
А под ней весь парижский гул.
Словно гул подземного моря, —
Этот тоже довольно горя
И стыда и лиха хлебнул. ”
Чим закінчилося?
Гумільов ревнував дружину, називав Модільяні “вічно п’яним чудовиськом”.
Двадцать первое. Ночь. Понедельник.
Очертанья столицы во мгле
Сочинил же какой-то бездельник,
Что бывает любовь на земле.
Муж хлестал меня узорчатым,
Вдвое сложенным ремнем.
Але через рік подружжя розсварилося, і Ахматова знову поїхала в Париж до Модільяні. Вони провели разом три місяці. «Рисовал он меня не с натуры, а у себя дома, — эти рисунки дарил мне. Их было шестнадцать. Он просил, чтобы я их окантовала и повесила в моей комнате. Они погибли в царскосельском доме в первые годы Революции. Уцелел тот, в котором меньше, чем в остальных, предчувствуются его будущие “ню”… Цей один із олівцевих малюнків вона завжди носила з собою:
Когда я называю по привычке
Моих друзей заветных имена,
Всегда на этой странной перекличке
Мне отвечает только тишина.