УВО. З історії українського підпілля

30 липня 1920 р. у Празі на останньому засіданні стрілецької ради (УСС) пролунав заклик до всіх січових стрільців повернутися додому в Галичину. Стрілецька Рада припинила своє існування.
Того ж дня сто старшин УСС створили нелегальну Українську Військову Організацію (УВО). Основне завдання таємної організації УВО: підготовка бійців до повстання, проведення операцій, спрямованих на дестабілізацію польського окупаційного режиму.
30 липня 1920 року у Празі на установчому з`їзді українців-військовиків головою УВО обрали полковника Євгена Коновальця.
Перший з`їзд УВО стався 30 серпня 1920 року у Празі. На ньому було ухвалено низку постанов і завдань для УВО, спрямованих на усунення різниці між придніпрянцями та галичанами й затвердження ідеї соборності усіх земель України. В УВО були утворені організаційно-кадрова, розвідна, бойова та пропагандивно-політична референтури. УВО поставила завдання: здійснити реєстрацію військовиків, оформити їх в організовані формації (ударною силою на випадок війни мали бути українські інтерновані частини в Чехо-Словаччині та формовані з полонених в Італії); збір і комплектування зброї, купівля її за кордоном.
Поза українськими землями УВО утримувала експозитури у Бразилії, Канаді, Литві, США, Чехо-Словаччині. Експозитури ставили завданням легалізувати членів УВО за кордоном, підтримувати зв’язки з чужинецькими колами, транспортувати зброю та літературу, організувати курси вишколу. Гуртки УВО за океаном політично та фінансово підтримували УВО.
Відповідальним за фінансування УВО був тесть Євгена Коновальця Степан Федак. До скарбниці УВО надійшли:
– частина фондів, вивезених Січовими Стрільцями з України;
– дотації уряду УНР на формування відділів у Чехо-Словаччині (відповідальний ад’ютант С. Петлюри С. Федак (молодший);
– пожертви Канадського Червоного Хреста та інші пожертви заокеанської еміграції (допомагала Олена Федак – Шепарович, журналістка, представник уряду ЗУНР у справах Червоного Хреста, співзасновник і заступник голови Союзу українок у Львові);
– допомога від українських фінансових установ за посередництвом С. Федака-старшого;
– гроші, здобуті в експропріаціях: державних грошей (під Богородчанами, Калушем), напади на пошту у Львові, під Печеніжином і Бірчею, у Трускавці, а також у Польщі — в Сьремі (Познанщина).
– Литовські урядові й військові кола підтримували друк і транспорт «Сурми» й інших матеріалів УВО, допомагали видачею паспортів для членів УВО та фінансовими дотаціями. Німецькі військові кола покривали кошти курсів, допомагали в транспорті осіб і матеріалів, але з умовою, щоб бойова та пропагандивна діяльність була спрямована тільки проти Польщі, а не проти СРСР; Центр УВО уникав таких зобов’язань.
Діяльність УВО в УРСР розробляв Ю. Отмарштайн, практичну роботу вів Ю. Тютюнник. Для зв’язку з повстанцями ще раніше вислано старшин І. Андруха, М. Опоку, В. Романика, Нерослика й Решетуху (перших двох убито при викритті повстанського штабу в Києві, інші загинули без вісти).