У суботу, 14 квітня 1888 р. о 8-й годині 30 хвилин у лікарні Вілліє при Військово-медичній академії, на лікарняному ліжку помер 41-річний мандрівник у вишиванці Микола Миклуха-Маклай, вчений-антрополог, знавець тринадцяти мов, чиє ім`я носить 300 км узбережжя о. Нова Гвінея – Берег Миклухо-Маклая.
За часів Хмельницького Охрім Макуха (прапрадід Миколи Миклухо-Маклая), був курінним отаманом Запорозької Січі (його ім’я згадує Дмитро Яворницький в “Історії запорозьких козаків”). Мав курінний отаман Охрім Макуха (Миклуха) дочкою з якою одружився шотландський лицар Майкл МакЛей. Охрім же разом із синами Омельком, Назаром і Хомою воював проти поляків; його Назар панночку покохав і на бік ворога став. Вночі брати пробралися до фортеці, щоб викрасти Назара та покарати козацьким судом, але наткнулися на польську варту. Хома (молодший) наказав братові доставити зрадника батькові, а сам бився до загину. Охрім покарав Назара. Цей епізод став основою повісті «Тарас Бульба», яку Микола Миклухо-Маклай завжди возив із собою. Цікаво, що й сьогодні у папуасів Гвінеї є річка з іменем Гоголь.
Правнук Охріма козак Степан Макуха був сотником Війська Запорозького. Його вуличне прізвисько було Махлай (тобто “капловухий”). У період російсько-турецької війни 1768 – 1774 років, під час штурму Очакова, Степан командував кінною сотнею. За героїчний вчинок за клопотанням генерал-фельдмаршала Рум’янцева-Задунайського йому було присвоєно російське дворянство і бойовий орден Володимира I-го ступеня. Одночасно він отримав нове козацьке звання хорунжий. Тепер новоспеченому кавалерові підписувати офіційні папери потрібно було так: “Хорунжий Війська Запорозького, царською милістю дворянин, козак Степан Макуха на прізвисько Махлай”. Тоді й переробив Степан принизливу, з його погляду, “макуху” на “Маклуху”, а вуличне “Махлай” на майже шотландське “Маклай”. І почав писати ці складові через риску. А вже правнук Степана Микола і є відомий всім мандрівник і вчений…
17 липня 1846 р. в селі Язикове Боровицького повіту Новгородської губернії народився нащадок козаків Микола Миклухо – Маклай. 
Мати Миколи Миклухо-Маклая – з польсько-німецької родини: німця полковника лікаря Беккера (нащадка Гете) та польської шляхтянки Лідії Шатковської (нащадка Міцкевича). Томики обох геніальних поетів — польського та німецького — Микола Миклуха-Маклай завжди возив із собою, знав напам’ять німецькою усього «Фауста».
Григорій Ілліч – старший брат батька учився й товаришував із Миколою Гоголем; розповів нащадку гетьмана про родину Охріма Макухи.
Батько – випускник ніжинського ліцею, начальник петербурзької залізниці, був добре знайомий із творами Т.Шевченка. Він вислав 150 карбованців (половину річної зарплати) Шевченкові на заслання, за що був звільнений з роботи і мав йти під суд, але 40-літній українець помер від туберкульозу, лишив удову та п’ятьох дітей.
У дитинстві Нільс (таке прізвисько Миколи Маклая) мав букет дитячих хвороб і часто записував їх за алфавітом: ангіни, бронхіти, жовтуха, хронічна пневмонія, ревматизм. Коли батько помер на очах трирічного Миколки, у хлопчика стався частковий параліч голосових зв’язок, тому він до дванадцяти років заїкався і залишився гаркавим. Ми всі знаємо, які діти безжалісні до немічних, тому можемо уявити дитинство кволого Нільса.
Читати й писати Миколка навчився в чотири роки, до семи перечитав багато книжок, знав латину, французьку й німецьку мови, чудово малював і грав на фортепіано. Та Миколу не прийняли навіть до початкової школи: надзвичайна обдарованість хлопчика нікого не цікавила, усі люб’язно радили спецзаклад для слабкорозвинених… Перепадало дитині й від домашніх учителів. Самотній хлопчина довіряв свої думки тільки щоденнику, який замикав на замок.
Нарешті блакитноокий вундеркінд поступив одразу ж до третього класу німецької лютеранської школи. Крихке здоров’я не завадило Миколі отримати освіту, вступити до вишу, але у 1864 р. за участь у виступах студентів був виключений із Петербурзького університету без права вступати до іншого вишу Росії. І ніколи б не одержав він дозволу на виїзд за кордон, якби не роман українця з фрейліною царя, на яку імператор поклав око. Довелося Миколі здобувати вищу освіту за кордоном: Гайдельберг, Лейпціг, Єн, був асистентом відомого природознавця Ернста Геккеля.
У 1866-67 рр. відвідав Канарські острови та Марокко, три весняні місяці 1869 р. провів на узбережжі Червоного моря. Перші спостереження вченого стосувалися зоології, потім – географії, антропології й етнографії. Від 1870 р. почалися одіссеї великого мандрівника: Нова Гвінея, острови Малонезії та Мікронезії, півострів Малакка, Австралія. 1880 р. українець у Сіднеї заснував австралійську біологічну наукову станцію. Він розробив проект створення на Новій Гвінеї незалежної держави – Папуаського Союзу. Пізніше безуспішно домагався від царського уряду дозволу організувати на Новій Гвінеї «вільну російську колонію». Він від імені десятка тисяч людей звернувся до британського уряду. І сталося диво – Британія відмінила колонізацію Нової Гвінеї. Через десять років повернувся до Європи, читав лекції в Лондоні, Берліні, Парижі. Приїхав на батьківщину, досліджував фауну Чорного моря та південного узбережжя Криму.
Миклуха-Маклай мав власну думку й умів її відстоювати: виступав на захист рідної мови. Звертався до Бісмарка, російського царя і у листопаді 1882 р. Миклухо-Маклай зустрічався в Гатчині з Олександром III. 
Худ. К. Маковський. М. Миклухо-Маклай
У 1883 р. Нільс отримав дозвіл царя на одруження; повернувся до Сіднею, одружився з Рітою (Маргарет-Еммою Робертсон – дочкою прем`єр-міністра Нового Південного Велсу). 
Три роки прожив дослідник серед папуасів, вивчив їхній побут і діалекти. 1885 р. виступив на захист проти німецької анексії північно-східної Нової Гвінеї. Сорокарічним повернув із дружиною та двома синами додому. Поїхав до столиці, щоб приготувати до друку свої праці. Двічі він приїздив до Малина в маєток матері, де вивчав побут і традиції поліщуків, цікавився походженням древлян, їх історією. У цей час петербурзьку квартиру Миклухо-Маклая відвідував Яворницький і немало експонатів виканючив. У Дмитра Яворницького був талант циганити, сяде й заявляє: «Як цей панцир черепахи прикрасить наш музей! Не піду звідси – поки не дасте!». І таки висидів.
Брати:
KONICA MINOLTA DIGITAL CAMERA
Михайло Миколайович (молодший) – геолог-дослідник південно-західної частини Російської імперії та Полісся, Овруцько-Словечанського кряжа. До 1864 року мав прізвище Миклуха. Про його ніжні стосунки з онукою Розумовського писано немало. Михайло – племінник видатного українського мандрівника Миклухо – Маклая, чоловік племінниці Василя Тарновського Надії, наукового працівника музею.Сьогодні 12 онуків, правнуків, праправнуків Миколи Миклухо-Маклая живуть в Австралії та вважають себе українцями, очолюють Товариство українців Австралії. Старійшина цього роду – диктор австралійського державного телебачення Роберт Миклухо-Маклай, ще за радянських часів (1980 і 1988 рр.) був у Києві, таємно вночі на таксі за долари промчав до Малина, щоб сфотографувати будинок, де народився його дід-українець.
У День народження українця Миколи Миклухо-Маклая планета відзначає День етнографа. У 1996 р. ЮНЕСКО назвало українця Громадянином світу.
