Жив-був козак Бубнівської сотні Переяславського полку Тимофій Антонович Тимко. Він «вийшов із Задніпровської України» після Прутського походу 1711 р. Жвавий, живий, наче ртуть; на всі руки майстер мав на Київщині кохану дівчину, з часом вірну дружину та сина-одинака Федора.
Коли ж побратими Тимкові славу відспівали, Тимків Федір засилив у вухо ковток єдиного сина і став до війська як козак Тимченко. Одружився Федір, разом зі своїм сином Назаром брав участь у Хотинському поході під час війни з Туреччиною.
Після козакування ще сорок років Назар Тимченко був настоятелем Покровської церкви у селі Войтівці поблизу Переяслава, мав величеньку родину. За російським законом священик мусив змінити прізвище, тому син Федора Тимченка писався Назар Тимківський.
Його син Федір Назарович (1739–1790) був полковим осавулом та Переяславським поштмайстром, а згодом — колезьким асесором і підсудком. Мав Федір Тимківський шістьох синів і трьох дочок. Початкову освіту усі дев’ятеро дітей родини здобували в жіночому Благовіщенському монастирі Золотоноші.
П’ятьом хлопцям батько дав університетську освіту, двоє стали професорами. Дочка Гликерія народила Україні сина-енциклопедиста, першого ректора Київського університету. Два десятки імен із цього роду подають наші енциклопедії, довідники, але так скупенько.
26 липня 1773 р. у Переяславі на Київщині народився старший син Федора Назаровича – Ілля Тимківський, український педагог, учитель Костянтина Ушинського. Після навчання у монастирі Золотоноші, підлітка Іллю батьки віддали до Переяславського колегіуму, а згодом він став студентом Києво-Могилянської академії, де був під опікою рідного дядька (1785-1789 рр.). Там вивчали сучасні іноземні мови, працювали відомі викладачі, серед яких видатний математик Іван Якимович Фальківський. Ілля годинами пропадав у академічній бібліотеці, любив спілкуватися з іноземцями, які приїздили до Києва. Ілля Федорович Тимківський писав: «…святами для нас були приїзди італійців з Ломбардії; кожного року на місяць, з великою лавкою латинських і французьких книг та естампів, і навчального приладдя».
Продовжив навчання Ілля Тимківський у Москві (1789-1797): закінчив 1792 філософський і 1796 юридичний факультети університету. Він глибоко оволодів знаннями з права, латини, класичної літератури, філології, прикладної математики. Вивчаючи право, молодий учений вирішив систематизував російські закони у праці «Досвід систематичного зводу законів», за яку Ілля Федорович здобув нагороду — діамантовий перстень. За успіхи в навчанні отримав три срібні та одну золоту медалі.
Після закінчення навчання Ілля Федорович працював викладачем у Сенатському юнкерському інституті, де викладав правознавство. В 1801 р. став секретарем Сенату, працював у Міністерстві юстиції (1796–1802), де уклав проект організації третейського суду. Російська імперія переживала період реформування освітньої галузі. Ініціаторами частини реформ, які розпочав імператор Олександр І, були наближені до його особи українці. Серед них помітне місце посідав Василь Каразін, який запропонував створення Міністерства народної освіти Росії (1802 р.), розробив проект його структури. Першим міністром освіти став українець, вихованець Києво-Могилянської академії Петро Завадовський, який керував перебудовою системи навчання всіх рівнів. Країну було поділено на учбові округи. В кожному губернському місті передбачалося відкрити гімназію, а в повітовому — повітове училище. В менших населених пунктах мали діяти парафіяльні училища (школи). Складалася чітка вертикаль: «знизу» — початкова (парафіяльні училища) освіта, далі здобувалася неповна середня (повітові училища), середня (гімназії) і вища (університети).
Ілля Федорович Тимківський був помічником В. Каразіна у відкритті Харківського університету (керував підготовчими роботами), Склав «Рекомендации по изучению руського языка» і отримав ступінь доктора філології. У 1805 р. Ілля Федорович Тимківський здобув ступінь доктора права Московського університету, а в 1807 р.—Харківського. Наукове товариство Геттінгенського університету за працю «Порівняння юстиніанових законів з російськими» обрало його своїм членом. З 1809 р. У 1803–1811 рр. професор викладав цивільне й кримінальне право, загальну словесність.
Тимківський був деканом юридичного факультету (з 1809), ректором Харківського університету, візитатором (куратор) Харківського навчального округу (відкривав школи, гімназії, створював для них програми, посібники тощо).
Д.І.Багалій так охарактеризував ученого : «Найбільш видатним професором на юридичному факультеті був Ілля Федорович Тимківський… Все у нього було вишукане, а фрази були продумані, вироблені, мовби витончені, вишліфувані й виполірувані… Він знав мови і мав багатосторонні знання і взагалі своїм тоном, своїм оригінальним поглядом на речі й вишуканим красномовством всякого на перший раз міг спантеличити».
У 1804 році прибув з ревізією у Новгород-Сіверський, сприяв тому, щоб місцеве училище не закрили, а реорганізували у гімназію, пізніше став директором цієї гімназії.
За сприяння вченого було створено гімназії й повітові училища в Харкові, Чернігові, Катеринославі, Новгороді-Сіверському, Воронежі, Курську. Ілля Федорович Тимківський запровадив вступні та річні іспити; він особисто екзаменував учителів та їхніх підопічних.
Влітку 1811 р. Тимківський пішов у відставку, разом із дружиною оселився у власному маєтку — селі Туранівці, але довго залишатися без діла не зміг. Професор зайнявся вихованням власних дітей і племінником Михайлом Максимовичем, унікальним енциклопедистом, сином сестри Глафіри. М. Максимович до п’яти років виховувався у Тимківщині, звідки був відданий на навчання до Благовіщенського жіночого монастиря, що в Золотоноші. Там починали освіту всі Тимківські, там навчалася й матір Михайла. Під наглядом черниці Варсонофії Михайло засвоїв граматику, Часословець і Псалтир. У 1811 р. Максимовича до свого маєтку в Туранівці взяв старший дядько – Ілля Федорович Тимківський, навчав хлопця «началам разных наук и по-латыни», а через рік направив юного Михайла в опікувану ним Новгород-Сіверську гімназію. У серпні 1812 р. Тимківського обрали членом Дворянського комітету, повітовим суддею в Глухові, але через 3 роки він відмовився від служби і знову повернувся до свого маєтку.
У 1825 р. помер тесть Тимківського, директор Новгород-Сіверської гімназії І.Халанський, цю посаду запропонували Іллі Федоровичу. Був учителем К.Д. Ушинського, М.К. Чалого, М.О. Максимовича (свого племінника). Добру згадку про свого вчителя залишив К.Д.Ушинський у «Спогадах про навчання в Новгород-Сіверській гімназії» та в «Щоденнику». Якщо у 1833 р. у гімназії було 126 учнів, то за 5 років їх стало 454.
27 лютого 1853 р. у с. Туранівці помер Тимкі́вський Ілля́ Фе́дорович. Його син Василь Ілліч (1821—84) — таємний радник, останній представник козацького роду. Племінник Тимківсьного, Михайло Максимович став першим ректором Київського університету.
Залишити відповідь