«Велике не може бути великим, якщо воно брехливе» — гасло життя То́маша Га́рріга Ма́сарика (чеськ. Tomáš Garrigue Masaryk). Першого президента Чехословаччини (1918–1935) історія охрестила словом «Тatíček» (татусь).
Народився Томаш Масарик 7 березня 1850 р. м.Годонін, Моравія, Австро-Угорщина в словацько-німецькій родині. Батько — Йозеф Масарик (1823—1907), був словаком із угорської частини Австро-Угорщини, колишній кріпак, наймит, не мав ні шматика землі, ні власного даху над головою. Йозеф не ходив до школи, читав з трудом. Втім він мав гордий, сильний характер, не боявся мати власну думку та висловлювати її своїм хазяїнам. От і доводилося йому часто міняти роботу. Мати — Тереза Масарикова (з дому Кропачкова) (1813—1887), чешка з онімеченого села Моравії, розмовляла та писала тільки німецькою. В молодості Тереза служила покоївкою в багатіїв, кухаркою у Відні.
Варто було з’явитися Томашеві на світ, як добрі люди наплодили купу чуток і пліток. 
Пригадали, що Тереза влітку куховарила у замку Габсбургів м. Голича, і начебто тоді замок відвідав Франц Йосиф І. А оскільки для «доброї ночі» 19-річного імператора завжди добирали дівчат, серед них могла бути Тереза. 
Незабаром 37-річна куховарка вийшла заміж за 27-річного Йозефа, його влаштували кучером, дали службове приміщення. Через сім місяців народився Томаш. І сьогодні плітка, що Томаш міг бути позашлюбним сином Австро-Угорського імператора Франца Йосифа, не дає спокою: вчені шукають ДНК імператора; зіставляють портрети, факти “захисту зверху”.
Годонін належав до імперської коронної землі Моравія, Голич – до королівства Угорщина. Нині Годонін – на чеському боці, Голич – на словацькому.
У родині Масарика головувала жінка, а чоловік корився; навіть розмовляли німецькою, хоч часом Йосип переходив на словацьку. Згодом Томаш спілкувався з хлопцями на дворі словацькою. Пізніше Масарик писав: «я чистий словак, без угорської або німецької домішки. Мати говорила краще німецькою, ніж чеською». Шестирічним Томаш Масарик пішов до місцевої початкової школи, де вчителем був сільський священик Франц Сатора, який давав хлопчині читати свої книги, навчав його латини, грі на фортепіано, переконав батьків дозволити сину вчитися у німецькій реальній школі в Густопечі. У 1863 р. Томаш її закінчив, був учнем слюсаря, коваля. І знову Франц Сатора допоміг Томашу Масарику підготуватися до іспитів і поступити до другого класу німецької гімназії. П’ятнадцятирічний юнак переїхав у м. Брно. У гімназії Томаш навчався безкоштовно, батьки йому грошей не висилали, тому підпрацьовував репетиторством, був домашнім учителем. Через конфлікт із директором Томаш не закінчив гімназії.
Здавалося б все: додому з вовчим квитком. Але – ні: поліцмейстер, сина якого учив Масарик, пішов на підвищення, переїхав до Відня, взяв із собою Томаша. Шеф віденської поліції Антон Ріттер фон Ле Моннієр (нім. Anton von Le Monnier), колишня довірена особа імператора Франца Йосифа, допоміг Масарику поступити до найпрестижнішої гімназії столиці, отримати репетиторство у багатих австрійських сім’ях. Так Томаш заробляв собі на життя ще й допомагав своїй сім’ї. У 22 роки Томаш закінчив гімназію. Згодом Масарик закінчив університет у Відні, філологічний і філософський факультети одночасно. Тоді Томаш Масарик свідомо самоідентифікувався – оголосив себе чехом.
