Український мовознавець, поліглот побачив світ 12 серпня 1911 р. у Харкові у родині українських інтелігентів. Його дід Іван Іванович Білецький (1850 – 1936) , – одесит, закінчив Петровську рільничу академію (учень Гаврила Густавсона) та лісову академію в Москві. Ґрунтознавець, автор підручників, педагог, був директором Харківського середнього сільськогосподарського училища, завідував агротехнічним відділом Укррадгосптресту. Батько – літературознавець Олександр Іванович Білецький, закоханий у античність. Мати – Марія Ростиславівна, викладач німецької та французької мов.
Андрій – «мамин мазунчик» народився тоді, коли батько у Петербурзі захищав дисертацію. Ріс серед світил науки, йому не треба було, як нашим селянським талантам починати з нуля. Гостями родини були відомі професори, академіки; друг батька Л. Булаховський. От і ріс Андрійко вундеркіндом: займався метеликами, жуками; разом із батьком вивчав міфи Давньої Греції та грецьку мову. Потім, шукаючи сузір’я з іменами греків, захопився астрономією, Жуль Верном. З мамою вивчав романські мови. Коли через 11 років з’явився Платон, Андрій трохи поревнував, а потім змирився з «татковим любимчиком». Брати охоче малювали, Андрій бавився різьбленням по дереву, Платон любив ліпити.
В юності Андрій серйозно займався астрономією, географією ті біологією. Саме в старших класах школи захопився історією та літературою античного світу; вільно володів давніми мовами, але обожнював грецьку, кілометрами читати напам’ять античних авторів. Залюблений у поезію, їздив до Макса Волошина у Коктебель. Пізніше професор Андрій Білецький подарував українському читачеві переклади Гомера, Езопа, Горація, Вергілія. Якщо Марко Вовчок мала дозвіл від самого Жуль Верна і першою переклала його твори російською, то Андрій Білецький першим переклав кілька романів Жуля Верна та Вальтера Скотта.
У 1933 р Білецький закінчив філологічний факультет Харківського університету (тоді Харківський інститут професійної освіти), звідки виніс багато від улюблених професорів: індолога П.Г. Риттера, єгиптолога В.М. Державина, завдяки якому написав кандидатську з єгиптології. Згодом випускник працював бібліографом, потім редактором видавництва дитячої літератури. У тиші бібліотеки Андрій Білецький написав першу друковану працю, присвячену творчості Лопе де Веги (1935). Самотужки вивчав мови, до війни їх було дев’яносто.
Андрій Білецький написав кандидатську. З 1937 до 1941 р. викладав латину та завідував кафедрою іноземних мов Харківського юридичного інституту, в 1938—1940 рр. викладав латину в Харківському педагогічному інституті іноземних мов. Виявився талант оратора, тонкий гумор, уміння володіти аудиторією. Дівчата закохувалися, хлопці ставали друзями. Знайшов собі пару невимовної краси, одружилися з Ніною.
Прийшла війна. У вересні 1941 р. уся сім’я Білецьких евакуювалася в Томськ. На жаль, перша кандидатська з історії Давнього Єгипту та документи на неї загубилися в дорозі. Андрій Олександрович викладав латину, давньогрецьку, античну літературу у Томському державному університеті. Влітку 1943 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Іменне основоскладання у грецькій мові». З 1944 року А. О. Білецький викладав новогрецьку мову у Вищій дипломатичній школі Міністерства закордонних справ СРСР.
1946 року переїхав до Києва. На Рейтарській, недалеко від Софії у одному будиночку жили батьки Білецьких, Андрій Олександрович та Ніна Олексіївна, маленька Оленка молодший брат (тоді студент) і його дружина-художниця Славочка.
З того часу до пенсії Андрій Білецький працював у Київському державному університеті ім. Тараса Шевченка: очолював кафедри класичної філології, загального мовознавства, романського мовознавства. Деякий час за сумісництвом працював також у Інституті мовознавства ім. О. Потебні та в Інституті археології Академії наук України. У 1950 р. у Москві було вперше видано, редагований А. О. Білецьким, новогрецько-російський словник, укладений А. А. Іоаннідіс. У 1952 р А. О. Білецький захистив докторську дисертацію «Принципи етимологічних досліджень (на матеріалі грецької мови)» й одержав звання професора.
Любов студентів була безмежною, адже професор мав свою позицію, міг її відстояти навіть за часів сталінізму. З повагою ставився до спудеїв: жодної двійки ніколи не поставив, про кілька трійок ходили легенди; в основному – чотири та п’ять. Але це не значило, що Білецький не давав знань, не вимагав фаховості. Наприклад, із відділу науки ЦК КПУ прийшло директивне прохання допомогти захиститися сановному «вченому». Андрій Олександрович відмовився рекомендувати дисертацію до захисту, написав червоним олівцем на розкішному томі: «Книга дихає здоровим невіглаством».
Коли ж прийшов час другої весни, закоханий у Тетяну Чернишову професор із гумором обіграв антонімічність прізвищ: зобразив на екслібрисі чорно-білого ведмедя, панду. Оселилися Білецькі спочатку на Хрещатику, потім – на Русанівці, куди приходили справжні друзі – Григорій Кочур, Микола Лукаш; поети й студенти.
З 1958 р. в Київському університеті ім. Шевченка за ініціативою А. Білецького було започатковане викладання новогрецької мови та літератури. Він читав лекції з давньогрецької мови та історії Греції. Лекції з грецької літератури, практичний курс новогрецької мови викладала дружина професора доцент Тетяна Чернишова. Влітку подружжя їздило в грецькі поселення Криму та Приазов’я, збираючи мовний матеріал.
А коли геніальний лінгвіст відчув матеріальну скруту, він пішов на відчайдушний крок: запропонував університету купити його багатющу бібліотеку за символічну плату. У відповідь – тиша. Запропонував забрати безкоштовно – той же ефект. Бібліотеку глобального вченого купила Грузія. Тоді вчений зміг собі дозволити купівлю будиночку в Бучі. Там Андрій Олександрович здійснив переклад українською дев’яти томів «Історії» Геродота.
В останні роки напівсліпий та напівглухий (дуже не любив слуховий апарат) Андрій Олександрович мусив звернутися не тільки до ескулапів, а й до екстрасенсів. Після марної зустрічі вчений посміхнувся: «Ну, хіба це екстрасенс?! Це – екстранонсенс!»
10 квітня 1995 р. увечері у м. Буча 84-річний професор Андрій Олександрович Білецький, знавець дев’яноста мов, пішов у кабінет, щоб зробити черговий каліграфічний запис у щоденнику. До столу він не дійшов, смерть була миттєвою.
Отак ідуть від нас велетні, невтомні працівники слова…
