«Пані Ганно, допоможіть мені помирити Вовка та Бирюка. Сваряться, чиє прізвище краще», – звернулася до мене вчителька з ФБ. Спробую відповісти. Обидва прізвища, а точніше – імена давні та майже синонімічні. Гадаю, що слово «вовк» більш давнє, і сьогодні у словаків є ім’я Вук (Вовк). Я розмістила пост про слово «вовк». А вовк-самітник – це бирюк. Імовірно, що слово прийшло до нас із тюркських мов: “вовк” – böri, «бирик» – самотній, одинокий. Слово зі зменшувальним суфіксом буквально — «вовченя». Чи не тому намивний, утворений із піску та ріняку, єдиний самотній острів у північній частині Азовського моря (власність ДУСі) назвали Бирючим? 
Вовчкувату, нелюдиму, усамітнену людину називали «бирюком». З часом такі імена стали прізвищами.
Усі ви знаєте чагарник «бирючина», що росте майже біля кожної школи та цвіте в кінці травня. Гадаю, кожний учень стрілявся, плював із рурки блискучими чорними ягодами, не думаючи про застерігаючу етимологію слова. 
Бирючина (Ligustrum) — рід родини оливових (Oleaceae) – вовча ягода – отруйна. Явно не мовники чи ботаніки наказували висаджувати ці кущі перед школами.
В Україні дико росте бирючина звичайна. Морозостійкий кущ цвіте білими квітками у травні-червні та духмяно пахне. А плід – чорна ягода – отруйний. Чагарник висаджують як живопліт. Раніше з міцної деревини бирючини робили цвяхи для чоботарів, полатайлів; з ягід – барвники. У нас у Криму росте китайське вічнозелене дерево – бирючина блискуча (L. Lucidum).
Не знаю, чи переконала я Вас, що Ваш Вовк і Бирюк – одного поля ягоди.
