У 1962 р. контора шукала ідеологічного цензора для збірки Ліни Костенко «Зоряний інтеграл».
Павло Тичина відмовився і потім мав клопіт із неприсудженням нагород до своїх ювілеїв.
Микола Бажан не відмовився, хоч потім каявся, вибачався, реабілітувався вишуканою рецензією на роман “Маруся Чурай”.
Збірку було зверстано, Алла Горська виконала обкладинку, 
видано сигнальний примірник і – восени 1962-го її заборонили, верстку книжки “Зоряний інтеграл” розсипали. Навіть ім’я Ліни Костенко не згадували довгих 15 років…
– От вам пророчий вірш із убитої владою книги:
Біле – біле – біле поле.
Чорний гомін.
Вороння.
Посідало та й замріялось
про убитого коня.
Скаче кінь, копитом цокає,
тонко вухами пряде…
Ще ви, чорні, передохнете,
поки кінь цей упаде!
