23 листопада 1937 р. більшовики розстріляли без будь-яких на те підстав 62-річного Никанора Онацького, українського живописця, поета, директора Сумського художнього музею.
Никанор Онацький народився 21 грудня 1874 р. (9 січня 1875) на хуторі Хоменки на Полтавщині в сім’ї багатодітного селянина-козака. З ранніх років малий любив говорити римами, складати вірші, малювати соняхи, вітряки, стіжки хліба. Батько помер рано, тому хлопець, закінчивши Гадяцьку школу, не зміг вчитися далі – з 14 років подався на заробітки: був вантажником в одеських портах, працював на суховантажах, у економіях степової Таврії. На відкладені гроші купував фарби, папір, полотно.
У 1886 р. поступив на навчання до Одеського Художнього училища, учився у Кіріака Костанді. У той час в училищі працювали К. Костанді, М. Кузнєцов, І. Ладиженський, П. Нілус. Після успішного закінчення училища, в 1903 р. – Петербурзької Академії мистецтв, у класі Іллі Рєпіна
У 1906 р. Н. X. Онацький поступив викладачем у Лебединську чоловічу та жіночу гімназії. Викладав, писав власні полотна, виставлявся. Учні Онацького згадували: “Він був визначним майстром пензля, глибоким знавцем своєї справи, закоханим в образотворче мистецтво».
У Лебедині Никанор познайомився з Надією Василівною Кривошеєвою – дочкою заможних поміщиків, уродженкою села Мала Павлівка Охтирського району. У рідному селі Надії, яке художник називав «Павлівочка», відбулося вінчання. Оселилися молоді Онацькі у Лебедині на вулиці Охтирській (перейменована на Леніна) та на Любарській. Знайшлися їм діти Наталя, Андрій, Оксана.
У ці роки Н. Онацький багато подорожував, вивчав маєтки з кам’яною архітектурою, 
відвідав садиби Капністів, Анненкових, Хрущових, кілька разів їздив до Канева, на Чернечу гору. Там він у 1911 році познайомився з І.Ядловським, який півстоліття охороняв священну могилу. Після цієї поїздки художник створив офорт «Хата біля Тарасової гори», що став основою поштової марки.
Збереглось багато замальовок українських гір та живописних пейзажних мотивів із хатами, вітряками та мальвами,
надиханими Чернечою горою і виконаними художником після подорожі.
Двадцять наступних років (1913 – 1933) Никанор Онацький жив і працював у Сумах: викладав історію мистецтва, живопис, малюнок у кадетському корпусі, гімназії воєнного відомства, інституті соціального виховання, педтехнікумі, трудшколі, на піхотних курсах і у створеній ним при музеї художній студії.
Н. Онацький спочатку оселився в одноповерховому маєтку на Реальній вулиці (нині імені Антонова), поруч знаходилося місце роботи – Реальне училище. Онацькому подобалася ця оселя – вітальня, яка водночас була для нього і кабінетом, 6 кімнат із кухнею, де розмістилися дружина Надія, троє дітей і племінник Василь Олещенко. Вітальня-кабінет Онацького швидко стала центром українського життя в місті. Там бував поет Олександр Олесь (чия родина жила на Петропавлівській, 83), поет і драматург Яків Мамонтов.
Онацький боровся за повалення царизму, тому нормально сприйняв переворот; про еміграцію не думав, залишився жити в Сумах, бо більшовики нібито проголосили вільний розвиток націй. Він провів розкопки в районі Крейдища під Сумами, разом із відомим ученим Миколою Макаренком займався дослідженням великого кургану в районі нинішнього Сумського аеропорту.
У 1920 p. у Сумах Никанор Онацький створив історико-художній музей у приміщенні колишнього Державного банку (арх. Г. Шольц). 
Основою музейної збірки стала колекція Оскара Генріховича Янсена (Гансена). Цей багатий київський колекціонер рятував свої скарби від Першої світової. Він вивіз колекцію у Суми, де жила його мати. Від війни врятував, але від більшовицької націоналізації – не зміг.
Протягом одинадцяти років Никанор Онацький був директором музею. Було всього: протягом 1922 року ніхто з музейних працівників не отримував платні, давали лише по фунту вівсяного хліба і то з перебоями; опалювати музейне приміщення почали лише з 1925 року.
Онацькі, отримавши нове житло – чотири кімнати в приміщенні музею, переїхали у центр міста (третій поверх будинку, що на розі Соборної та Сорочинського провулку, провулок 9 Травня). Дружина Онацького не могла працювати, тому займалася господарством: чудово готувала, пекла на весь тиждень хліб двох сортів – щоденний і здобний; багато вишивала, шила, була дуже жвава. Н. Онацький вечорами допізна сидів за столом, ретельно описував кожний твір із колекції, його пересування; писав п’єси«Через руїни», «Танок смерті», «У тієї Катерини» (за мотивами твору Кобзаря). У 1930 р. в Держвидаві України вийшла дитяча п’єса Н. Онацького «Новий світ». На основі музейних колекцій написав і видав у сумській друкарні цінні й на сьогодні наукові розвідки «Українська порцеляна», «Межиріцький фаянс», «Українське гутне шкло».
З 1928-ого року за квартирою Онацьких та музеєм ДПУ встановило нагляд. Безпартійного Никанора Онацького почали переслідувати і цькувати. У1931 році його викликали і запропонували здати музей партійцю Зубченку – колишньому вантажникові; а самому лишитися заступником. Онацький відмовився.
Його родину виселили до двох аварійних кімнаток. Н. Онацький викладав у педагогічному інституті, пані Надія працювала в бібліотеці. Дуже важко сім’я пережила 1933 рік. Депресія, цькування, труднощі з харчуванням – випили здоров’я вченого. Н. Онацького кілька разів забирали до буцегарні.
Минув сьогодні місяць,
Як тут даремно я конаю,
За що – скажу одверто:
Я сам не відаю й не знаю.
27.VІІІ.35р.
У обвинувальному висновку значилось, що Н. X. Онацький був «завербований полтавським націоналістом Майфетом у контрреволюційну націоналістичну організацію, яка готувала кадри для збройного повстання в країні».
Сьогодні Сумський художній музей носить ім’я Никанора Онацького.
