– Як мені соромно! Уяви собі, я зі школи була певна, що «Москаль-чарівник» Івана Котляревського примітивна ржалівка, а воно ж зовсім не так… Відкриваю навмання книжку, а там діалог з п’єси.
«Солдат. (…) У нас пословица есть: хохлы никуда не годятся, да голос у них хорош.
Михайло. Нiкуди не годяться? Нi, служивий, така ваша пословиця нiкуди тепер не годиться. Ось заглянь у столицю, в одну i в другу, та заглянь в сенат, та кинь по мiнiстрах, та тогдi i говори — чи годяться нашi куди, чи нi?»
– Це написав Котляревський 200 років тому! Який же треба було мати розум і сміливість, щоб так відрізати москаликам! А тепер скажи мені, кого полтавець мав на увазі?
– Давай подумаємо разом! Цілою епохою імперії були Феофан Прокопович і Олександр Безбородько. Великий філософ сформував ідеологію абсолютної монаршої влади, створив гібрид церкви та бюрократії. Святійший Синод став символом світсько-духовної влади. Саме Феофану Прокоповичу належить неологізм – слово «россияне». Вперше воно з’явилося в панегірику Феофана на смерть царя: «До чего мы дожили, о россиане? Что видим? Что делаем? Петра Великого погребаем!»
Олександр Безбородько майже двадцять років керував імперською дипломатією, розширив кордони імперії на Південь та Захід. Росія набула величезного авторитету в Європі.
-От гади! А про яких міністрів йдеться?
-Бачиш, за життя Котляревського Олександр І запровадив міністерства. Троє українців очолили ключові напрямки державного життя:
-Петро Завадовський створив систему народної освіти, запровадив мережу народних шкіл;
-Дмитро Трощинський очолив міністерство юстиції.
– Віктор Кочубей – перший міністр внутрішніх справ Російської імперії.
– Слухай, це ж мають знати вчителі літератури. Вони ж повинні пояснити, що всі вони – талановиті люди; вони любили Україну – не виїхали за кордон, не вивезли за кордон колекції, багатства, а будували Україну, зберігали її скарби; але їхні здібності прислужилися окупантові.
Отже, це вина бездержавності, окупації. Так Україна втрачає найкращих. І сьогодні Україну залишають найталановитіші. Ті, чиї голови купують сусідні держави, а ми втрачаємо.
