31 січня 1896 р. пішов у вічність 60-річний Михайло Микешин, скульптор, графік білорусько-польського роду – автор пам’ятника Богдану Хмельницькому у Києві, адміралам Нахимову та Корнилову у Севастополі, автор ілюстрацій до творів Т. Шевченка та М. Гоголя.
Син панського садівника та знахаря з чотирьох років почав малювати, тому батько й віддав Михайла в науку до богомаза. Зрештою Микешин вступив до Академії мистецтв, де навчався по класу батального живопису під керівництвом Б. П. Віллевальде. На одній із виставок цар Микола І придбав картину 17-річного Микешина.
Він із відзнакою закінчив Академію, отримавши велику золоту медаль за картину «В’їзд Тіллі в Магдебург». Романтичне трактування патріотичних тем принесло Михайлові увагу царської сім’ї та його запросили викладати малювання для Великих князівен. Це сприяло тому, що Микешин отримав багато державних замовлень, серед яких пам’ятник адміралу Грейгу в Миколаєві.
Михайло Микешин познайомився з Шевченком у 1858 р. в Петербурзі, часто зустрічався з ним, ілюстрував «Кобзар», створив скульптурні портрети Шевченка. Одного разу М. Микешин завітав до Шевченка в той час, коли поет збирався розірвати малюнок, на якому Тарас Шевченко зобразив свою останню кохану Лікеру. Михайло Йосипович забрав «Портрет Ликери Полусмакової» і зберіг його.
У 1868 р. М. Микешин приїхав до Києва і розпочав роботу над пам’ятником Богданові Хмельницькому як свідчили сучасники, скульптор упродовж однієї доби виліпив макет майбутнього пам’ятника. Організаційний комітет схвалив проект, але Олександр ІІ промовчав, а великий князь Костянтин запропонував внести зміни. Микешин відмовився і тільки через десять років цар власноручно відкоригував макет, заборонив вкомпоновувати горельєфи, що зображували козаків, які у задумі слухали кобзаря.
У 1879 році скульптор Пій Веліонський відлив у Петербурзі на заводі Берда статую гетьмана, а його колега Артемій Обер — коня. У 1880 р. було відлито з бронзи центральну частину монумента. Михайло Микешин позичив гроші і оплатив перевіз до Києва. Привіз і – пам’ятник ще рік був «під домашнім арештом» у підвалі Старокиївської поліцейської дільниці (бач, Богдан, який за життя скуштував турецької та польської в’язниці, побував і в російській).
Нарешті міська дума виділила кошти на спорудження пам’ятника. І знову колізія: Микешин мріяв поставити монумент біля Софії, де кияни вітали переможне військо гетьмана Богдана. Та священики обурилися: як можна зводити ідоли ще навпроти святопрестольної Софії? Запропонували цей монумент установить на Бессарабці (там, де сьогодні знаходиться будівля ринку). Оскільки площа не мала назви, її нарекли площею Богдана Хмельницького. Та батьки міста заборонили це, бо тоді Хмельницький буде вказувати булавою на… популярний у Києві трактир купця Лаврухина. Володарі веселого закладу виявилися патріотами: вони обурилися (даремно відмовилися від реклами!).
Та гаманцям Терещенків, Симиренка, Ханенка церковників удалося переконати. І ще три роки встановлювали пам’ятник на гранітному постаменті (архітектор В.Ніколаєв). На вимогу прихожан Михайлівського собору постать на 35 градусів була повернута, щоб булава показувала не на Польщу, а на Швецію. Важливим питанням був хвіст коня Хмельницького: він не мав показувати на Софію, на Михайлівський собор чи на Присутні місця.
Нарешті, через 20 років після початку роботи 23 червня 1888 р. відбулося урочисте відкриття, від участі в якому автор відмовився; він тільки стояв у юрбі.
У 1890-х рр. разом із Д. Менделєєвим, І. Рєпіним, П. Чайковським та іншими діячами культури М. Микешин заснував у Петербурзі «Товариство імені Тараса Шевченка» для допомоги петербурзьким студентам — вихідцям із України.
31 січня 1896 р. пішов у вічність 60-річний Михайло Микешин, скульптор, графік білорусько-польського роду – автор пам’ятника Богдану Хмельницькому в Києві, адміралам Нахимову та Корнилову у Севастополі, автор ілюстрацій до творів Т. Шевченка та М. Гоголя.
