Василь – значить царствений. Трьох царів-Василів має Україна: селянські діти Голобородько, Симоненко, Стус. Двоє з них прийшли у світ на Різдво: Симоненко і Стус. А хто народжується 7 січня, має великий талант і тернову дорогу. Обоє матерів записали синів іншим днем народження, але долю не одуриш: записаний у чужий день народження, матиме чужий день смерті. Власне, так воно й сталося. Голобородько з’явився на Благовіщення. Усі Василі – Симоненко, Стус, Голобородько – лауреати Шевченківської премії, побратими були нагороджені посмертно, а Василь Голобородько тішить сучасників новими верлібрами.
7 квітня 1945 р. у с. Андріанопіль, Луганщина, народився Василь Голобородько. «Батько мій з Дніпропетровської області, мати — з Київщини. Луганщина… Я ж тут народився. Можна сказать, все життя біля хати. В підсвідомість місто ще навіть не ввійшло. Школа моя була українською, пісні співали українською. Половина села розмовляють південно-східним діалектом, півсела — північним, наближеним до білоруської. Їх називають литвинами. Семирічку я закінчував українську. Ходив за сім кілометрів на посьолок у школу. Воно не дуже приємно у дощ чи сніг. А потім троє нас перевелися в інтернат у передмісті Лисичанська, у село Верхнє, де Володимир Сосюра жив якийсь час. Там я почав ходити на літоб’єднання.»
Сільський хлопчина з Луганської області в 1964 р. поступив до Київського університету. «Вступити з другої спроби у Києві мені допоміг Андрій Малишко. У 1964-му скинули Микиту Хрущова, відлига закінчилась. Василь Стус, Іван Дзюба, Іван Світличний постраждали, а тоді й я. Мене витіснили з другого курсу».
Саме з Василя Голобородька виросла «київська школа метафористів». Провідники Київської школи: Віктор Кордун, Василь Рубан — Василь Голобородько у гуртожитку університету жили в одній кімнаті. Цю школу підтримували найавторитетніші критики того часу: Іван Дзюба, Іван Світличний, Іван Драч, Михайлина Коцюбинська, Василь Стус, Євген Сверстюк, тому друзями Василя Голобородька у Києві стали шістдесятники. Василь Стус називав серед своїх улюблених поетів Рільке і Голобородька.
На той час припало знайомство Василя Голобородька з кінорежисером Сергієм Параджановим, перші уроки режисури в його майстерні. Після конфлікту в Київському університеті бунтівного студента виключили і тільки у роки перебудови Василь Голобородько одержав листа-вибачення від тодішнього декана філологічного факультету Київського університету П. М. Федченка, але поет зізнався: «…я ж ніколи його вини в усіх своїх бідах не вбачав».
«У Донецькому ж університеті, де я поновився, сприйняли мене насторожено. Коли ж і студент першого курсу Сашко Тесленко попросив почитати. «На!» — кажу. Хтось у нього побачив. От нас обох вигнали з комсомолу і з університету». У січні 1967 року Василя Голобородька – студента денного відділення філологічного факультету Донецького університету – разом із Олександром Тесленком (онуком письменника Архипа Тесленка) було виключено з університету за спробу організувати колективне читання книги Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація”. (Сашко Тесленко потім рік попрацював у Донецьку санітаром, потім закінчив медичний. Згодом – письменник фантаст, учасник ліквідації Чорнобильської аварії, згас).
Відразу ж після виключення з Донецького університету Василь оселився у рідному селі, працював на шахті, у радгоспі. В Україні про Василя Голобородька не згадували, тому поет зі світовим ім’ям працював у шахті лісогоном, у радгоспі електриком, фуражиром на фермі, вирощував картоплю, тримав корову, заготовляв сіно. Постійний нагляд «компетентних органів», натяки односельців на те, що продався за долари. А поет не одержував ні копійки за свої твори, бо вони видавались у безгонорарних видавництвах… Інколи наїжджав до Києва. Найчастіше знаходив притулок у Василя Стуса: багато переслідуваних і бездомних молодих поетів могли розраховувати на нічліг у його домі. Зрідка Василь Голобородько зустрічався з Ліною Костенко, яка теж упродовж 17 років писала “для шухляди”.
— Мала вийти 1967 року моя книжка обсягом на один аркуш у касеті. Але її притримали. У Луганськ приїхав кагебіст і каже до мене українською: давай працювати на нас стукачем. Допоможемо з книжкою, а також вступити в сільгоспакадемію. Ну, я не погодився. Тоді мене взяли в армію, книжку з темплану викинули. Хоча вона вже була набрана.
Ще одна мала вийти, перший віршик там був «Яблуко добрих вістей». Художник навіть намалював обкладинку — два яблучка. А потім переграли, вирішили видавати Ігоря Калинця. Мою обкладинку віддали йому. Так у нього і вийшла — з тими яблуками. І третя моя книжка теж полетіла, хоч також стояла у темплані.
Скільки років пройшло, а ті, хто працював тоді у видавництвах, жодного слова!.. Ніхто не хоче казати, як це відбувалося. Чиї виконувалися вказівки? Володимир Коломієць багато що міг би сказати! Не хоче. І Петро Засенко теж мовчить, як мою книжку викидали з плана. Та й Валерій Гужва міг би… Мовчать.
Майже 20 років, аж до 1987 року, він перебував у «добровільному засланні» у стані повного безправ’я – без прописки, без постійної праці та засобів до існування, з невідомістю щодо подальшої долі.
А вільний світ зачитувався поезіями українця. У 1970 році у США вийшла книга поезій “Летюче віконце”, у якій були чотири збірки Василя Голобородька, написані до 1968 року: “Летюче віконце”, “Пастух квітів”, “Від криниці до криниці” та “Ікар на метеликових крилах”. У 1983 році в Югославії вийшла антологія світової поезії під назвою “Від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька”, з творами українця у другому томі .
В Україні у 1990 році вийшла книжка “Ікар на метеликових крилах”, у 1992-му – “Калина об Різдві”. У 2002 році світ побачила збірка “Українські птахи в українському краєвиді”, про яку митець говорив: “Я насправді пишу своєрідну книгу образного життя українського народу, але герої її – птахи, тобто всі народні назви птаха, прислів’я, приказки, повір’я, звичаї, пов’язані з птахами. Адже у нас український краєвид, і живуть там птахи, яких назвали українці!”.
Так і жив поет у селі Андріанопіль на Луганщині. Коли поховав дружину, сільську бібліотекарку Юлію Луценко, і старшого сина Павла, який розбився на мотоциклі, переїхав до Луганську. Мешкав у п’ятиповерхівці, перебудованій з колишнього гуртожитку для хіміків.
Вищу освіту Василь Голобородько здобував протягом 38 років: вступив у 1964 му, а отримав ступінь магістра — у 2002 му.
Сьогодні війна позбавила Василя Голобородька житла, землі батьків. Гордість нашої поезії мешкає в двох кімнатках літнього Будинку творчості письменників в Ірпені.
«Якщо тяжко почувати себе зайвим в чужій стороні, то в багато разів тяжче людині… почувати себе зайвим у себе вдома, в країні, миліше од якої немає в цілому світі». Федір Сологуб
