Марія Євгенівна Котляревська народилася 8 лютого 1902 року в шахтарському містечку Горлівка Бахмутського повіту Катеринославської губернії (нині Донецька область) у родині службовця. Маленькою разом із родиною дівчинка потрапила до м. Катеринослава (нині м. Дніпро). Жіноча гімназія, Катеринославський інститут народної освіти (фізико-математичне відділення), студія образотворчого мистецтва, засідання «Просвіти» Дмитра Яворницького. Перші уроки художньої майстерності отримала від педагогів студії – символіста М. Сапожникова, М. Розової-Александрової, що сповідувала кубізм і футуризм, імпресіоніста Є. Шрейдера, В. Корнева, Б. Смірнова, С. Венгеровської, Г. Резнікова. Двадцятирічною Марія Котляревська вступила до Харківського художнього інституту, де навчалася у відомих українських графіків Василя Єрмілова й Олексія Маренкова. Вийшла заміж за студента-графіка Дмитра Кульбака, народила сина Михайла.
З 1925 року продовжила навчання у викладача графічної майстерні Івана Падалки, учня Михайла Бойчука.
Разом із чоловіком, який працював художником театру, творили графіку, ілюстрували книги; у 1927 році стали членами Асоціації революційного мистецтва України (АРМУ). У 1929-му відбувся перший великий випуск студентів Харківського художнього інституту, серед них була і Марія Котляревська. Її дипломними роботами були ліногравюра «Дівчина», автолітографія «Книжковий базар», автолітографія до книги Олеся Донченка «Цирк». З 1930 року стала членом Спілки радянських художників України. Родина переїхала до Києва. Молода художниця наполегливо експонувала твори на численних виставках в Україні, країнах Балтії, Польщі, Фінляндії, Швейцарії, Швеції. У 1929 році Павло Ковжун видав монографію «Марія Котляревська». Здавалося б, успіх, визнання завойовані, але національні відхилення бойчукістів від курсу партії дратували офіційні органи. У 1935 році твори Марії Котляревської були вилучені з фондів Дніпропетровського художнього музею, знищені як «націоналістичні та формалістичні». У 1936 році Івана Падалку було заарештовано і засуджено як «ворога народу» до вищої міри за «неправильну» позицію «бойчукізму» в мистецтві. У 1937 році було репресовано та знищено провідних представників школи Михайла Бойчука. Марія переїхала в Дніпропетровськ, залишилася живою. Коли в місто прийшли німці, Марія Євгенівна стала єдиною годувальницею родини: виконувала ритуальні написи на могилах німецьких солдатів, бо грамотних у готичному шрифті серед німців не було. Після повернення радянців художниця працювала в музеї Дмитра Яворницького: брала участь у пошукових експедиціях, створювала натурні замальовки, фіксації експонатної документації.
У 1946 році Марію Котляревську заарештували за «антирадянську діяльність», присудили сім років позбавлення волі. Відбула кару, повернулася в Україну, але Дніпропетровськ був закритим містом, а Марія мала обмеження в правах, тому мешкала в Новомосковську. Влаштувалася на роботу до артілі, що виготовляла меблі. Згодом вона переїхала до Дніпра, продовжила працювати над ілюстраціями до книг, створила серію дереворитів (гравюр на дошках із дерева) з зображенням визначних місць України; захопилася пейзажами.
Не могла не проілюструвати «Енеїду» свого пращура. У домі художників сусіди цінували усміхнену, привітну, скромну жінку неговірку, з добрим гумором.
Коли сили покинули Марію Котляревську, вона переїхала в Київ до сина. 18 червня 1984 року художниця померла.
Залишити відповідь