Ми не знаємо рік народження Михайла Дзика. Відомо, що його батько Микола козак, ходив з військом по Брацлавщині, а його сини трималися старих законів. Тоді старшому синові діставалася вся нерухомість та кар’єра військового, тому “Петро служить у Війську Запорізькому, як полковник хвастівський”, а молодший “Мелетій… ректор Могилянської академії”. Дійшла до нашого часу довідка про одного з родичів – Данила Дзики. Це текст історичного запису 1660 року з Падуї: “Joz.Daniel Dzik, wikaryuz katedralny lucki «natione Vkrainensis de districtu Kiiouiensi», тобто “українець з округу київського”.
Михайло Дзик – вихованець Києво-Могилянського колегіуму, на запрошення Лазаря Барановича працював на посаді професора риторики і поетики; ректор Києво-Могилянської академії у рр. 1655—1657 та 1662—1665; у 1658–1677 рр. ігуменом Кирилівського монастиря, з 1677 року і до своєї смерті 7 лютого 1682 року ігуменом Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря. Був ігумен Києво-Кирилівського монастиря улюбленим учителем Даниїла Туптала. Саме о. Мелетій Дзик 9 липня 1668 р звершив постриг 17-річного юнака і дав йому нове ім’я на честь святого великомученика Димитрія Солунського (він став Димитрієм Тупталом, згодом під іменем Димитрій Ростовський) та автора “Житій святих”.
Дзик – справжній прихильник гетьмана Дорошенка, поборник незалежності України та неможливості підпорядкування Московії Київської митрополії. Разом із Сильвестром Косовим, Йосифом Тризною, Варлаамом Ясинським і Пилипом Орликом Мелетій Дзик був переконаним прихильником державної незалежності України і ставив собі за мету відірвати Україну від Москви. 9 березня 1666 Київська православна ієрархія скерувала Михайла Дзика до Московського царя, якому він повіз листа, підписаного ним, а також Інокентієм Гізелем, Феодосієм Софоновичем, Феодосієм Углицьким, Варлаамом Ясинським, Олексієм Туром. Тоді ієрархи відстояли права Київської митрополії.
7 лютого 1682 р. у Києві відійшов у кращий світ Михайло Дзик (Мелетій у чернецтві).
