7 грудня 1892 р. у м. Чернігів у родині службовця народився Всеволод Ганцов. Із золотою медаллю закінчив чернігівську гімназію, з 1907-го — в Колегії Павла Ґалаґана у Києві. 1911-го року вступив до Петербурзького унiверситету на iсторико-фiлологiчний факультет. Учень О. О. Шахматова, Л. Щерби, Я. Бодуена де Куртене. У 1916 р. закiнчив Петербурзький університет з дипломом першого ступеня. Академік Олексій Шахматов залишив талановитого випускника при виші професорським стипендіатом на два роки. Ганцов рік викладав там на кафедрі російської мови і словесності. Під керівництвом Шахматова Ганцов готував наукові праці з української й російської діалектології та історії мови.
Всеволод Ганцов досконало володів усіма слов’янськими мовами, також англійською, італійською, німецькою, французькою; вивчав грузинську, персидську, турецьку.
3 1 жовтня 1918 р. Всеволод Ганцов працював у Київському університеті святого Володимира з підвищеною професорською стипендією. 21 лютого 1919 р. почав працювати в Українській академії наук як постійний член i секретар Комісії по складанню академічного словника живої української мови згодом був керівником Комісії (з червня 1920 р. по серпень 1929 р.). 3 1922 р. увійшов до складу науково-дослідної кафедри мовознавства при Київському університеті як науковий співробітник, а з 1925 р. був обраний дійсним членом цієї ж кафедри і керівником її секції української мови. Одночасно Всеволод Ганцов читав курси лекцій, проводив семінарські заняття з історії української мови, української діалектології й української літературної вимови в Київському інституті народної освіти (1920—1921 рр.), в Археологічному інституті (1923—1924 рр.), в музично-драматичному інституті імені Лисенка (1924 р.). Він натхненно працював у галузі діалектології, історії української мови, українського правопису, лексикографії. У розвідці «Діалектологічна класифікація українських говорів» (1923 р.) Ганцов розробив наукові засади діалектологічного членування української мови. Всеволод Ганцов першим розробив сучасну класифікацію діалектів української мови (північні, південно-західні та південно-східні) Він висунув та обґрунтував теорію, що українська постала зі злиття двох прадавніх груп говірок, південних і північних. Унаслідок тривалого співжиття носіїв південних і північних діалектів утворилася південно-київська говірка. На її основі й постала українська літературна мова. Ганцов зважився на сміливий висновок: не було ніякого одного «праруського» племені та східнослов’янської єдності — російської, української та білоруської мов. Він береться довести, що українська ближча до південнослов’янських і західнослов’янських мов, аніж до російської. Так українізація виявила «шкідника на мовному фронті».
Залюблений у мову вчений знайшов своє кохання, його дружиною стала філолог, співробітниця ВУАН. Разом вони зібрали унікальну бібліотеку, виховували племінницю дружини.
Праця «Особливості мови Радивилівського (Кенігсберзького) списку літопису» (1927 р.) стала зразком аналізу мови писемних пам’яток. У цей період вчений плідно досліджував автографи Тараса Шевченка. Всеволод Ганцов брав активну участь у роботі Харківської правописної комісії, був автором розділів «Фонетика» та «Правопис незмінної частини слова» у проекті українського правопису, виданому у 1926 р., редагував академічний «Російсько-український словник» (1925—1929 рр.).
З 5 грудня 1927 р. до 21 лютого 1929 р. Ганцов перебував у закордонному відрядженні, де працював у галузі славістики у професора Фасмера (Берлінський університет), експериментальної фонетики у професора Панкочеллі-Кальціка (Гамбурзький університет) та з французької фонетики — у фонетичному інституті при Сорбонні в Парижі (професор Перно). За ці роки Всеволод Михайлович був прийнятий у члени індо-германського товариства (1928 р.), взяв участь у роботі І Міжнародного лінгвістичного конгресу, що відбувся у квітні 1928 р. в місті Гаага. Повернувшись в Україну, працював на посаді професора Київського інституту народної освіти та продовжив діяльність як науковий співробітник Всеукраїнської академії наук. Під час перебування за кордоном Всеволод Михайлович мав приватні зустрічі з емігрантами Дорошенком, Лотоцьким, Чикаленком і Прокоповичем.
21 серпня 1929 р. Всеволод Ганцов і його дружина були заарештовані за звинуваченням у причетності до сфальсифікованої ДПУ справи «Спілки визволення України» (СВУ). Ганцова не фігурувала на центральному процесі, але була засуджена і загинула у таборах. У київській в’язниці ДПУ Ганцова кинули в маленьку камеру з віконцем під стелею. «Годували» продумано: «Вранці й увечері давали гарячу воду, іноді чимсь несмачним підфарбовану, а на обід о 12-й годині юшка, — згадував співкамерник мовознавця Кость Туркало. — Цю юшку в’язні називали “баланда”. Це була брудна гаряча вода, і в ній плавали або лежали на дні казана зернята сочевиці або пшона в такій кількості, що їх легко було би порахувати, не витративши на це багато часу».
Шантажуючи академіка Сергія Єфремова долею коханої, у нього вирвали зізнання, що то він створив терористичну мережу СВУ і керував осередками по всій Україні. На роль шпигуна-дипкур’єра ГПУ «призначило» 37-річного поліглота Всеволода Ганцова.
У день народження Тараса Шевченка 9 березня 1930 року в Харківському оперному театрі розпочався показовий процес над членами СВУ, зрежисований ДПУ — попередником КДБ. На лаві підсудних 45 провідних українських науковців. У залі присутні іноземні журналісти, які мали засвідчити, законність дійства. Щоб вони не здогадалися про катування української наукової еліти, напередодні суду умови утримання підсудних різко змінили. В’язнів чотири рази на день повноцінно годували: на обід приносили першу й другу страви, давали булки з маслом. Перед самим судом тим, хто не мав, видали пристойний одяг. Кілька перукарів щодня приходили стригти й голити в’язнів. «На суді під час перерви нам виносили на тацях бутерброди з розкішною ковбасою і тістечка, — згадував Туркало. — І це тоді, коли в місті той самий совєтський громадянин з труднощами міг купувати тільки чорний хліб».
На суді Ганцов заявив, що про міфічну «Спілку визволення України» ніколи не чув, ніяких доручень від С. Єфремова перед виїздом за кордон він не отримував, а його зустрічі з емігрантами в країнах Європи мали приватний характер і вище названі особи нічого не знали про існування «СВУ» і ніколи з ним про цю організацію не розмовляли.
Проте радянський суд – найгуманніший суд у світі зачитав професорові вирок: «за вчинені злочини, спрямовані проти революції, держави, партії і народу, заслуговує виняткової міри соціального захисту — розстрілу. Доведені виявлені ним фашистські переконання й антисемітизм. У зв’язку з визнанням провини і каяттям підсудних суд виявив поблажливість». Найвищу міру Всеволоду Ганцову замінили на вісім років ув’язнення.
І почалася каторга: відбув понад 25, пройшов 40 тюрем і таборів.
Тривалий час Ганцова тримали на біломорському острові в камері суворого режиму Савватіївського політізолятора. На волю мав вийти в серпні 1937-го, але… Не випустили й причини не пояснили. В’язень атакував Москву протестами. Тоді ж таки розпочалася горезвісна «чистка» виправних установ від «контрреволюціонерів». У травні 1938-го, коли апогей масових репресій минув, українцеві оголосили рішення Особливої наради — додали ще вісім років таборів за ту саму «контрреволюційну діяльність».
У 1938-му репресований оскаржив повторне покарання. До найвищої прокурорської інстанції СРСР Ганцов писав, що майже дев’ять років він безвихідно перебуває в умовах суворої ізоляції, нічого контрреволюційного не вчинив, жодного додаткового слідства в його справі не було… Просив скасувати постанову Особливої наради як таку, що порушує радянську законність. Та в січні 1940-го в’язневі Локчинського виправно-трудового табору в Комi АРСР надійшла відповідь: «… скарга задоволена бути не може, оскільки відсутні причини для перегляду справи». Отож знову «від дзвінка до дзвінка». На волю вийшов у грудні 1946-го, після заґратованих 17 років і чотирьох місяців.
Повернувся професор з північних таборів до Запорізької області, де мешкала його 80-річна мати й працювала в агротехнікумі сестра. У пошуках роботи він писав до Міністерства вищої освіти СРСР, до академій, у кожен виш України. Зрештою переїхав до міста Олександрова Володимирської області, потім до Казахстану і знову до Олександрова. У червні 1949 р. трохи розвиднилося: отримав посаду позаштатного співробітника Інституту російської мови АН СРСР у секторі «Словника мови О. С. Пушкіна», але в грудні 1949 р. знову заарештували і кинули за ґрати до Володимирської слідчої в’язниці.
У квітні 1950 р. особливою нарадою МДБ СРСР Ганцова «як соціально небезпечний елемент» відправили етапом через Горький і Кіров до красноярської пересильної тюрми. Звідти пароплавом — на північ, у селище Караул. В Усть-Єнісейському районі Таймирського національного округу вчений проживав до жовтня 1954-го як політпоселенець під гласним наглядом, а потім ще майже два роки працював старшим бухгалтером райзаготконтори.
«Всего в заключении и в ссылке на Крайнем Севере я провел более 22 лет, — написав Ганцов у Москву Ворошилову. — Эта тяжкая кара постигла меня за мои «преступления» и за принадлежность к организации «СВУ»… Лишь после суда… я узнал, что организации СВУ вообще никогда не существовало…»
Восени 1956-го Всеволод Ганцов повернувся в Україну. Жив у Чернігові, в однокімнатній квартирі з небогою покійної дружини. Щоб родичці дісталася квартира, одружилися. Тужив, що війна знищила його бібліотеку. Знову писав «куди треба», просив про реабілітацію, скасування судимості й поширення на нього «північних» пільг. Ганцова у 1958-му реабілітували за 16 років таборів і заслання, призначили п’ятдесят два карбованці пенсії на місяць, як колишньому бухгалтерові. Перебивався написанням статей.
«Маленький міцненький дідок з доброю лагідною крізь усмішку українською мовою і добрими уважними очима. Ніяких ознак старечого маразму», — так Гелій Снєгірьов описував 84-річного Всеволода Ганцова. Він збирав матеріали для книжки «Набої для розстрілу» — про процес СВУ.
Нарешті до Ганцова прийшло наукове визнання — його запрошували у президії всесоюзних з’їздів і конференцій, але на постійну наукову роботу не брали, бо офіційно реабілітований він не був.
Коли вченого запросили до Ужгорода на Всесоюзний з’їзд мовознавців як почесного гостя, делегати тиснули йому руку: «Ви — наш воскреслий із мертвих навчитель! Ми виховуємося на ваших працях!». У президії з’їзду Ганцов сказав головуючому — онукові Льва Толстого: «Ось — уперше сиджу в президії…», на що той відповів: «Зате дивіться, як вас усі люблять!». А після виступу Ганцова делегати влаштували п’ятихвилинну овацію, після чого головуючий обняв розчуленого промовця і повів до президії зі словами: «Радий, невимовно радий, Всеволоде Михайловичу, вашому тріумфові! Тріумфові «українського Шахматова».
86-річний Всеволод Ганцов помер 5 жовтня 1979 р. у Чернігові, а його реабілітовані праці й сьогодні дають науковцям поживу для розуму, адже «кожна з його найменших статей—це докторська дисертація»
Залишити відповідь