20 травня 1861 р. на пароплаві «Кременчук» прах Тараса Шевченка прибув із Києва до Канева. До дня поховання домовина дві доби перебувала в Успенському (Юріївському) соборі, збудованому 1144 року на кошти князя Всеволода Ольговича. 
У 1587 р. гетьман Шах і козаки привезли сюди тіло знаменитого лицаря Івана Підкови (Серпяги). У соборі був похований Серпяга – український гетьман у 1577 р., який був запрошений на молдавське господарство, але підступно вбитий у Львові. За іменем Серпяги була названа Серпяжним шляхом дорога, що йшла від Канева в бік Пекарів. Як свідчать літописи, трохи пізніше в канівському монастирі прийняв чернецтво та доживав свого віку запорозький гетьман Яків Шах; друзі-гетьмани Іван Підкова та Яків Шах поховані поряд. Народні українські думи про Самійла Кішку хоронять тут і цього запорізького ватажка.
22 травня була відслужена панахида, виголошено прощальне слово настоятелем Собору протоієреєм Гнатом Мацкевичем, який сказав: «Є світло, яке подібно світилу небесному, засяявши раз, не згасає ніколи… от, браття-християни, перед Вами світло, яке світило всій Малоросії, перед Вами – Тарас Шевченко». Пам’ятний знак біля Успенського собору з написом: «Звідси почався останній шлях Тараса Шевченка на Чернечу гору в безсмертя». 
За Української Народної Республіки в храмі правила автокефальна церква, богослужіння велось українською мовою.
Наприкінці 20-х років більшовики пристосували приміщення Успенського собору під склад мінеральних добрив (так швидше руйнувалися залишки розписів).
Нині Успенський Собор належить Московському патріархату.
