18 травня 1929 р. у м. Самарканд, Узбецька РСР народилася Галина Сильвестрівна Севрук.
Севрюками здавна називали вихідців із Новгород-Сіверщини. Батько дівчинки архітектор Сильвестр Мартинович Севрук (1891—1971) був із польських шляхтичів. Прадід Галини – шляхтич, брав участь у польському повстанні 1830—31 рр., за що був позбавлений шляхетського звання та страчений. Його двоє синів (один з них дід Мартин Севрук) дісталися Петербурга, де отримали професію машиніста. Його брат (дід у других) водив потяги по Сибірській магістралі. Згодом Мартин оселився у Ромнах, водив потяги по Україні. Мартин мав 13 дітей — 12 дівчат і 13-й, останній, хлопчик Сильвестр, який став батьком Галини.
По лінії матері – Ірина Дмитрівна з роду архітекторів, будівничих, підприємців художньої порцеляни Григоровичів-Барських.
Один із її пращурів Василь Григорович Григорович-Барський (1701, Київ — 26. 09 (7. 10).1747, Київ), відомий мандрівник, який у 1723—47 пішки пройшов Австрію, Італію, Грецію, Ліван, Сирію, Палестину, Єгипет. Написав дві книги про свої подорожі. Молодший брат мандрівника — архітектор Іван Григорович-Барський (1713, Київ — 1785, Київ), навчався у Київській академії, був першим головним архітектором Києва. Збудував церкву Костянтина та Ольги на Подолі, собор Успіння, церкви Воскресіння, Покровську (1766), Миколи Набережного (1772—85), дзвіницю Миколи Доброго, кам’яний будинок бурси, келії в Межигірському монастирі, першу у Києві каналізаційно-водопровідну споруду з павільйоном-фонтаном “Самсон” (1748—49).
Галина Сильвестрівна добре знала свій родовід, з гордістю розповідала: «Мої далекі предки по лінії матері — Григоровичі-Барські у Межигір’ї на Київщині збудували завод, який прославився своєрідною майолікою. На базі цього заводу після революції було створено вище керамічно-монументальне училище, де викладали В. Ф . Седляр, І. І. Падалка та ін., так звані бойчукісти. У цій школі вчилися О. Т. Павленко, П. Н. Мусієнко та ін.
Мій прадід Микола Олександрович Григорович-Барський та прабабуся Надія Василівна володіли будинками і типографією, здавали помешкання по вул. Стрілецькій № 15, де кілька років жила та вчилася Леся Українка. Зараз цей будинок відреставровано та переобладнано для норвезького посольства.»
Мати Галини – Ірина Григорович-Барська (1899-1989), дочка Дмитра Григоровича-Барського (1871, Київ — 1958, Чикаго) та Лідії Василівни Липської (1880-1922). Її дід Липа – запорізький козак, мав родинні зв’язки з Миколою Платоновичем Симиренком, який займався селекцією у садівництві, тримав цукроварню.
Дід Галини Дмитро Миколайович Григорович-Барський, відомий у Європі, який виграв справу Бейліса, за що заможні євреї подарували йому Біблію в ілюстраціях Гюстава Доре. Дмитро Миколайович Григорович-Барський мав чотирьох дітей:
Дочка Ірина (1899-1989) відмовилася виїхати за кордон, залишилася в СРСР. Щоб вижити, довелося Ірині тікати до Середньої Азії, вийти заміж за архітектора Сильвестра Севрюка, змінити прізвище. Ось чому Галина Сильвестрівна Севрук народилася (1929-2022) в Самарканді. Через роки повернулася в Україну.
Гліб (1901—1984), учасник Білого руху у складі Добровольчої армії, на еміграції у США.
Дмитро (1909-1996), соліст Празького театру опери та балету, хореограф, в’язень Освенціму.
Нащадки тих Григоровичів-Барських сьогодні живуть у Канаді, США, Європі. Коли норвезькі дипломати захотіли встановити на будинку посольства бюст норвезькій королеві Лізаветі, дочці Ярослава Мудрого, вони звернулися до скульптора Галини Севрук. Виявилося, що художниця – правнука тих Григоровичів-Барських, яким належав будинок по вул. Стрілецькій № 15, відреставрований і переобладнаний для норвезького посольства.
