UAHistory

  • Мовні забавки
  • Історичні події
  • Сучасність
  • Видатні люди
Головна » Регістрація » Історичні події » Отакої…

Отакої…

Такого ще не бувало, щоб моя Хомівна повітря ковтала, жодного словечка не мала, тільки жестом мене до себе звала. Що ж трапилося?
– Ось, милуйся. Цілий ранок плаче, – вказує сусідка на онуку. – Як прийшла з того колядування, то й квилить мевою.
– Да, на тебе не дивилися, як на придурка, не казали тобі, що всі українці прохачі, нероби – побирушки! – зайшлася у риданнях Яринка.
Нарешті прояснилося. Дитина з подружками за порадою вчительки пішли у сусідній двір колядувати, а їх одні не пустили в дім, інші вилаяли.
– Яринко, а вчителька пояснила, хто до кого може ходити колядувати?
– Нєа…
– А дарма. Давним-давно важливим було народитися, продовжити рід, догледіти родичів. Рід – був головним, Коляда – свято роду. Здавна степовики жили хуторами, зимівниками, де чужих практично не було. Із появою першої зірки небо відкривалося – духи пращурів сходили на землю і збирався увесь рід (і мертві, і живі, і ненароджені). Поминальною кутею починали ніч відкритого неба.. От тоді всі рідні обдаровувалися, віншувалися, святкові страви споживали. Чоловік-хазяїн вітав-частував худобу. Не забували про хрещених батьків і бабусю-пупорізку – до них діти бігали з колядками та вузликами смачного. А за це отримували подарунки та якусь копієчку. І ні до кого чужого навіть у селі колядувати не ходили.
– А що ж тоді по ящику показують, як ходять хлопці-дівчати з вертепом, грають-співають?
– Грали-співали щедрівки на старий новий рік. Це зараз у нас є радіо, телеящики, компи, а в давнину снігом усе замело – сиди на печі, дивись на каганець. А дітей у кожної родини було багатенько. Дівчат треба було учити шити-прясти, вишивати, щоб заміж видавати, а парубкам треба було собі пару шукати. От і складалися парубки, орендували якусь хатину й збиралися на вечорниці. Дівчата там шили-пряли, співали, парубків чекали. Ті приходили й починали репетицію щедрівок, адже кожному хазяїну, кожному члену родини складали свій текст. Були села, де розігрували вертепне дійство, були просто адресні щедрівки.
– А як щедрували, щоб гроші давали?
– А ніяк: українці – не прошаки. Це якась вражина вигадала: «Ковбаса не така, дайте, дядько, п’ятака! А п’ятак неважний – дайте руп бамажний». У нас задовго до зими громада вирішувала, на яку потребу цього року збирати кошти. Кожна вулиця великого села мала свої потреби: ремонт школи, дороги, чистка та утримування головного колодязя, цвинтаря, пасовища. От і домовлялися, на яку з потреб цього року збираються кошти. Молоді ходили дворами, щедрували, чесно ласощі у мішок складали. Їх носили Міхоноші, поки не доходили до орендованої хатини. Там усе викладалося й за столами споживалося. А гроші за полазників отримував Тичина, який звітував громаді скільки зібрали. Тичина потім відповідав за фінансування громадських робіт.
– Так, значить, ця коза підставила наших дітей? – обурилася Хомівна.
– Ой, сусідочко, охолонь! Учителька твоя молоденька, а «застав дурного Богу молитися, то він і лоб проб’є». Їй сказали провести виховну роботу й організувати колядування, а ніхто з дорослих з нею самою не працював. Звичаї наші давні з тих часів, коли віра була у духи пращурів, а не в чужих богів. Московська церква приватизувала народний звичай, тому майже всі колядки релігійні.
– Слухай, а у нас у класі був хлопець на прізвище Міхоноша. Так, це той, хто збирав нащедроване?
– Мабуть, так. А про Тичину ти вже не питаєш? Це той, чиї руки нічого не крали, хоч йому й тицяли. «Тичиною» козаки називали кришталево чесну людину, якій довіряли збереження громадських коштів – своєрідний «швейцарський банк». Полковник Тичина був у Богдана Хмельницького, полковий старшина Гнат Тичина – один із найближчих соратників гетьмана Павла Полуботка та його родич. Саме цей факт (згадайте золото Полуботка!) зберіг життя Павлу Григоровичу.

Січ 8, 2017Ганна Черкаська
FacebookTwitter
Конон МолодийЙосип Тимченко
You Might Also Like
 
Володимир Сінклер
 
Лицар із Донецька

Залишити відповідь Скасувати відповідь

Ганна Черкаська

Краєзнавець, вчитель, журналіст.

Image6 years ago Історичні події1,681
Недавні записи
  • Валентина Попелюх Стус
  • Дмитро Сигаревич
  • Самотня сосна
  • Фронтовий алфавіт
  • Многогрішний чи Ігнатович?
Позначки
поетписьменникЗапоріжжякозацтвочервоний терорхудожникживописецьХарківБогдан ХмельницькийгетьманТарас ШевченкоперекладачакторскульпторСергій КорольовІван АйвазовськийКапністІван ФранкоголодоморВійсько ЗапорозькеВовкОлексій ПеровськийЛенінКирил РозумовськийОлександр РубецьІван ШишкінІван КотляревськийкомпозиторПавло ПолуботокІван БогунАполлон СкальковськийОлег ОльжичАрсен ТарковськийВолодимир КороленкоЯків ШахЄвген КравченкоПетро Конашевич-СагайдачнийконструкторАнатолій БазилевичІгор СікорськийВіра СвадковськатерапевтлікарМикола СтражескоЕнеїда
Архіви

Отримувати останні записи поштою

Мета
  • Увійти
  • Стрічка записів
  • Стрічка коментарів
  • WordPress.org
Останні коментарі
  • Ярослав до Козацький гетьман Павло Бут (Павлюк). Кумейки
  • Євгеній до Форточка чи кватирка?
  • Serhii до Лелеки своїх гнізд не забувають
  • Олександр до Наш геніальний нахаба
  • Олена Яворовська до І знову про котиків

2015-2023 © UAHistory Всі права застережено. При використанні матеріалів сайта обов'язкове зворотнє посилання.