Нарешті українці зацікавилися історією! Частенько запитують, які книги з історії України «можна читати». Життя коротке, тому краще обирати книги, написані з любов’ю, «як для себе», тобто для своїх синів. Знаю такі підручники.
Українець із грецьким корінням, юрист Микола Аркас (1853–1909) більше семи років писав підручник «Історію України-Руси» для навчання своєму онукові-сину Миколі Аркасу.
Чому дід-батько, син-онук? 
Микола Миколайович Аркас-старший мав дочку Оксану, яка породила Миколку – плід невінчаного кохання з народним учителем Я. Самійленком. На той час Микола Миколайович Аркас мав власного сина, теж Миколу Миколайовича-другого (1889-1938). Щоб онук не був байстрям, мав менше проблем у житті, дід усиновив трирічного внука Миколу Миколайовича-молодшого (1898 – 1980).
Микола Миколайович Аркас-другий (1889-1938) – навчався у кінному училищі, командир кінного ескадрону, дивізіону; з 1917 – в Українському війську, полковник, активно підтримував політику гетьмана Скоропадського; у складі кінної групи (1919) армії УНР брав участь у наступі на Одесу, генерал-хорунжий, учасник Першого Зимового походу, боїв армії УНР (1920). На еміграції працював актором і режисером театральних колективів (Станіслав, Коломия), директор Руського театру (1920) в Ужгороді, поставив вистави “Дай серцю волю – заведе в неволю» М. Кропивницького, «Наталка-Полтавка» І. Котляревського, «Живий труп» Л. Толстого, в яких грав провідні ролі, написав кілька п’єс.
Микола Миколайович Аркас-молодший (1898- 1980), філолог-еллініст, поліглот-перекладач, історик; з 1921 – у Чехословаччині, Франції, здійснив повний переклад «Іліади», поетичний переклад «Слова о полку Ігоревім», уклав українсько-чеський словник. автор спогадів «Родинна хроніка». Згодом син-онук Миколи Миколайовича жив у США, Канаді; став унікальним істориком, дослідником грецької колонізації Причорномор’я, написав дивовижну книгу «Історія Південної України».
Редактором «Історії України» Миколи Аркаса став письменник, історик і філолог Василь Доманицький, автор першого повного видання «Кобзаря». Перше видання книги Аркаса відбулося 1908 р у Петербурзі. Перший наклад (7000 примірників) розійшовся протягом одного місяця. Правда, Микола Аркас доклав власний гаманець до розповсюдження твору: викупив книги і роздав у читальні «Просвіти»; передав 1 500 історій газеті «Рада», яку утримував Євген Чикаленко, для подарунку передплатникам газети.
З’явилися схвальні відгуки на твір Аркаса. Євген Чикаленко називав «Історію України-Русі» Аркаса «найкориснішою» після «Кобзаря» Т. Г. Шевченка.
В’ячеслав Липинський зробив змістовний і прихильний аналіз праці Миколи Аркаса. У цей час на полицях крамниць припадала пилом «Історія України-Руси» Михайла Сергійовича Грушевського. От і вибухнув Михайло Сергійович статтею «До рецензії д. Липинського». Назвав Миколу Миколайовича Аркаса дилетантом. Соціаліст Грушевський вважав, що народні маси – рушій історії, а Микола Аркас був протилежної думки – для нього маяками історії були особи, тому змалював біографії видатних діячів. Михайло Грушевський назвав Аркасову книжку “подарком для молодих домогосподарок”. Це вразило Миколу Аркаса, автора розбив інсульт, його паралізувало, віднялася права рука; що призвело до передчасної смерті.
У 1912 р. у Кракові коштом дружини Ольги Аркасової була видана «Історія України-Русі: з малюнками». 
Підручником, написаним з любов’ю можна назвати розвідку канадського українця народженого в Кракові Ореста Субтельного. Учень Омеляна Пріцака. Доктор філософії, з 1982 р професор кафедри історії та політичних наук Йоркського університету, Торонто, Онтаріо, розумів, що і він, і його син – громадяни США, тому щоб син не забував землі своїх пращурів, написав англійською для нього «Ukraine: A History» (Україна: Історія), підручник у 1988 р вперше опублікований видавництвом Йоркського університету. Згодом цю працю було визнано однією з найбільш впливових і важливих книжок, оприлюднених університетом Торонто за 100 років його існування. Переклад книги зробив Юрій Шевчук, видали її накладом 1 млн примірників. Історія бездержавної нації, яка не була ні об’єктом, ні суб’єктом науки, стала символом історичної правди.
