Іван Григорович-Барський

10 вересня 1791 року помер Іван Григорович-Барський, архітектор українського бароко.
Народився Іва́н Григоро́вич-Ба́рський 1713 р. у містечку Літковичах (батьки – вихідці з м. Бар на Поділлі). Малому було два рочки, коли сім’я переїхали до Києва, тому Київ, точніше Поділ, став для Івана рідним. Батько майбутнього архітектора був заможним крамарем і старостою соборної подільської церкви Успіння Богородиці Пирогощі. Як і його старший брат Василь (відомий письменник-мандрівник), Іван здобував знання у Києво-Могилянській академії.
З батькової науки він засвоїв дві істини: по-перше, що «мистецтво не годує», тому став добрим крамарем і хазяїном цегельного заводу, депутатом Київського магістрату; по-друге, «багато гарних дітей мати – голодної старості не знати», бо пенсій тоді не існувало. Напитали батьки Іванові дівчину і у 31 рік він пішов під вінець. Дружина виявилася доброю хазяйкою, турботливою матір’ю їхніх 15 дітей. Пан Іван із синами до останніх днів тримав крамницю на Подолі.
Спробував себе в архітектурному мистецтві Іван уже у зрілі роки, пройшов вишкіл на будовах інших зодчих, зокрема у Шеделя, приступив до самостійної творчості. У цей час він називав себе «міщанином — кам’яних справ майстром».
У травні 1785 р. видатний зодчий хворів і був при смерті, тому Іван Григорович-Барський склав епітафію і перерахував свої основні здобутки. Проте йому вдалося одужати і прожити ще шість років, а стислий перелік архітектурної спадщини зодчого залишився.
Починається він з водогону на Подолі. Його частиною був павільйон-фонтан, так званий «Феліціан», на майдані перед будинком магістрату (нині Контрактова площа). Вода фонтану-запобіжника, витікала з посудини, яку тримав янгол і над яким зодчий збудував вишуканий цегляний павільйон із статуєю апостола Андрія на даху. На початку 19 століття янгол поступився місцем Самсонові, який роздирає пащу леву.
Близько 1760 р. Іван Григорович-Барський проводив будівельні роботи у Кирилівському монастирі. Наново декорував стародавню Кирилівську церкву, збудував монастирську огорожу, а також триярусну дзвіницю з брамою та невеликою церквою на другому ярусі. У травні 1936 року рішенням уряду УРСР дзвіницю було розібрано.
Провів реконструкцію пам’ятки часів Київської Русі — церкви Богородиці Пирогощі, де був старостою його батько. На жаль, ні брама, ні дзвіниця не збереглися.
Не збереглися дзвіниця Петропавлівської церкви на Притисько-Микільській вулиці (там тепер військова частина) та дзвіниця Успенської церкви на Контрактовій площі.
З будівель Григоровича-Барського привертає особливу увагу Покровська церква (1766). Як зауважив мистецтвознавець Федір Ернст, «розробка фасаду не має нічого спільного зі стилем Растреллі: своєю спокійною, ясною краскою вона наближається до епохи класицизму, а три банна система надає їй типового українського колориту».
Зберіглася на Подолі й Набережно-Микільська церква (1772—1775) на вулиці Григорія Сковороди. Зберігся, хоч і дуже перебудований, «городской магазин» — колишній хлібний склад по вулиці Братській, 2. Найбільше відомостей зберіглося про цивільні споруди Григоровича-Барського в Межигірському монастирі. Однією з кращих вважався корпус келій проти Спаської церкви.
Довелося Івану Григоровичу-Барському працювати за межами Києва (у Золотоноші, Козельці, Межигір‘ї). Він брав участь у спорудженні унікального собору в м. Козелець, розпочатого 1766 р. видатним українським архітектором Андрієм Квасовим. Собор Різдва Богородиці (Козелець) Барський надав собору ряд рис, властивих українському бароко. З ім’ям Григоровича-Барського пов’язують і будівництво полкової канцелярії в Козельці (близько 1756). Це – невеликий стрункий будинок; до прямокутного в плані об’єму посередині прилягає ґанок з колонами. Будівлю розділено капітальними стінами як у поздовжньому, так і в поперечному напрямку. Вельми цікавою тут є спроба поряд з парадним входом розв’язати сходівню в окремому приміщенні. Майстер підкреслив також призначення споруди ліпною геральдикою в трикутному обрамленні над півциркульними вікнами першого поверху.
Останнім архітектурним твором митця стала дзвіниця Успенського собору (1782) у Києві.
У 1787 році Київський магістрат на прохання архітектора відповідними документами визнав його шляхетність (дворянство).
10 вересня 1791 року 78-річний Іван Григорович-Барський помер.
Про Івана Григоровича-Барського режисер Валентин Соколовський у 1996 р. зняв телевізійний фільм («Укртелефільм»).