От тільки не треба мені жалісних оповідок! Невже в нашій історії не було щасливих людей?
Чому б і ні? Слухай щасливу казку… про відомого київського архітектора професора Олександра Кобелєва. У Царському селі, під Петербургом, 28 липня 1860 р., у дворянській сім’ї народився хлопчик. Батько – військовий, охоронець імператора Олександра II. Хрещеним батьком, який дав своє ім’я малюкові, був цар.
Сашко учився в 3-й військовій гімназії в Санкт-Петербурзі, але любив поезію, малював, тому поступив до будівельного училища (1880), а влітку на практику потрапив до Києва і закохався у місто. Випускник переїхав працювати до міста Кия і прожив тут 50 років. Разом із дружиною – грецькою дворянкою Катериною Буюклі, з родини математиків, і дочками Марією та Катериною.
Спочатку служив на залізниці, будував. В Україні за проектами Кобелєва збудовано більше 250 різних споруд, назву найвідоміші.
Наприкінці 1887 р. йому доручили велику самостійну роботу — проект нового вокзалу в м. Козятині.
У 1900 р. на розі вул. Пирогова, 9 та Бібіківського бульвару (нині Т. Шевченка), Кобелєвим у співавторстві з В. Обремським споруджена будівля, деякий час там знаходився Комерційний інститут. Нині знаходиться Національний педагогічний університет ім. М.Драгоманова. 
Любив Олександр Кобелєв проводити час у колі друзів, архітекторів Владислава Городецького та Володимира Леонтовича, почитати їм власні поезії. Навесні 1901 р. вони зібралися в театрі Соловцова (сучасний театр ім. Франка) на посиденьки архітекторів (своєрідний клуб за інтересами). За чаркою коньяку Городецький повідомив, що придбав земельну ділянку на Миколаївській вулиці (Банковій, 10) і намірився збудувати там багатоповерховий житловий будинок.
– Але будувати там не можна, – здивувався Кобелєв. – Лише божевільному може впасти на думку така ідея! Ви – божевільний, мій друже, – посміхнувся Кобелєв і приклав долоню до чола друга. – Це неможливо!
Але Городецький завівся: я можу все! І він дійсно міг все. Зачарковані приятелі побилися об заклад, що рівно за два роки, на день народження Городецького, він святкуватиме входини. Друзі у свідки взяли Леонтовича. Кобелєв програв парі. Через два роки після парі, Городецький вже приймав гостей в своєму комфортабельному домі на сім квартир («Будинок з химерами»), де було майже усе: холодильники, ванні кімнати, ліфти, котельня, пральня, екіпажне приміщення, винні погреби і навіть високопродуктивна корова. Весь будинок знаходився в декоративних прикрасах у вигляді слонів, носорогів, антилоп, дельфінів, риб та інших звірів, у тому числі, русалок. Вони були виконані італійським скульптором Еліо Саля (1864—1920), другом Городецького.
У 1902 р. разом із Олександром Вербицьким Кобелєв почав будувати Київський банк на Інститутській. Це була двоповерхова будівля в стилі палаців раннього італійського Відродження.
Архітектор Олександр Вербицький розробив ескізи головного фасаду, а всі оздоблювальні роботи виконав італійський скульптор Еліо Саля. Підпис майстра зберігся на мармуровій колоні головного входу. Інтер’єр головного банківського приміщення прикрасили скульптурами античних богів. Меблі виготовила австрійська фірма Й.Кимайєра. В операційну залу за допомогою спеціального пристрою подавалися пахощі троянд із розарію, розташованому у дворі банку. Сьогодні на місці розарію – гараж, тому ароматизаційний пристрій не вмикають.
Банк був освячений і почав працювати у серпні 1905 р.
Думка про надбудову банку виникла в 1933 р. після переведення столиці з Харкова до Києва, коли будівля (в її попередньому вигляді) перестала задовольняти зростаючі потреби міста. Паралельно з Олександром Кобелєвим над проектом надбудови працював архітектор Валеріан Риков, який розробив кілька цікавих варіантів фасаду. В результаті великої роботи до реалізації прийняли варіант обох архітекторів. При українській конторі Держбанку організували будбюро і керівництво будівництвом доручили О. Кобелєву. Під час зведення металевих конструкцій даху й завершень не розбирали: їх розрізали на частини й поступово підіймали домкратами вкупі зі зростанням мурованих стін, тому надбудова вийшла гармонійною, здається, наче «так і було».
У 1903 р. архітектором О. Кобелєвим було споруджено приміщення Земельного банку на вул. Володимирській, 10.
19 серпня 1904 р. під час будівництва Миколаївського костелу на риштуваннях загинув вісімнадцятирічний робітник Юхим Якович Кевліч. Преса здійняла галас, містом ширились різні чутки та домисли. Проти Городецького, який здійснював нагляд за будівництвом, порушили кримінальну справу, поліція взяла у архітектора підписку про невиїзд. Владислав Городецький не розгубився, наполіг на повторній експертизі, до якої запропонував запросити компетентних і досвідчених фахівців – цивільного інженера В.Безсмертного, професора КПІ О.Кобелева, міського архітектора Е.Брадтмана. Ці фахівці врятували кар’єру і життя пана Владислава. Друга експертиза визнала, що нещастя сталося не через несправність риштувань, а через необережність самого робітника. Звинувачення проти В. Городецького зняли і кримінальну справу закрили.
Збудовано О. Кобелєвим будинок на вулиці Різницькій, 3/34, де містилась приватна жіноча гімназія О. Плетньової (тепер школа № 8). Тут у 1906—1910 роках навчалася киянка, славетна актриса Алла Костянтинівна Тарасова (1898—1973).
У 1913 р. на Тимофіївській вулиці (нині М. Коцюбинського, 1) з’явилась чудова будівля, споруджена за проектом О. Кобелєва, в якій знаходились Вищі жіночі курси, інша назва — Київський університет св. княгині Ольги. Нині тут Міністерство надзвичайних ситуацій.
Професор О. В. Кобелєв був також прекрасним викладачем у Київському політехнічному, Київському інженерно-будівельному й Київському художньому інститутах. Він — автор підручника «Общая гражданская архитектура: Курс лекций» (К., 1907). У період 1912 – 1919 рр. він був одним із організаторів і деканом будівельного факультету Київських політехнічних курсів. У 1916 р. його призначили директором середньої будівельної школи в Києві, перетвореної потім на будівельний технікум, у якому був завідувачем, а потім професором, аж до ліквідації технікумів у 1930 р.
У молодому віці носив гарні вуса, пізніше його обличчя прикрашала русява борідка, вся його зовнішність повністю відповідала образу маститого зодчого. Архітектор мав багато друзів, був товариською людиною, захоплювався поезією, писав сам, на вечорах натхненно читав власні твори. Свого дому Кобелєв не мав. Жив на вулиці Ярославів Вал, 31 (будинок не зберігся), а також у державній квартирі викладачів при Політехнічному інституті.
Після революції, незважаючи на похилий вік, Олександр Васильович спроектував і збудував немало великих споруд, в основному, у галузі промислової архітектури. Рідко яка велика будівля в Києві обходилась без Кобелєва.
Олександр Васильович Кобелєв був дійсним членом Академії будівництва і архітектури України, видав курс у шести томах «Загальна цивільна архітектура». Його брат Павло — будівельник, був репресований.
Помер Олександр Васильович Кобелєв 1942 року в Києві, похований на Лук’янівському кладовищі.
Залишити відповідь