Химерний таки!

– Так все-таки химерний будинок чи з химерами? – обірвала мій сон Хомівна. – Уяви собі: яйця курку почали вчити! Кажу Івасеві: «химерний будинок», а воно виправляє: «будинок із химерами». І де тая правда святая?
– Сонечко моє сивеньке, охолонь трохи. Ви обоє маєте рацію… Ти права на 100 %, але й малий не далекий від істини.
– Ну, да! Чи так буває?
– А ти слухай сюди! Ти говорила про будинок Городецького, він дійсно химерний, тобто дивний, незвичайний, примхливий. Так про першу без дахову будівлю з цементу та бетону говорили до революції. І ніколи не називали «будинком із химерами», бо знали, що химера – це:
1. Химера європейська (Chimaera monstrosa) — морська риба родини химерових (Chimaeridae), підкласу суцільноголових, товарна назва «морський кролик».
Жир її печінки використовують як лікарський препарат. Яйця химер уважаються делікатесом у Норвегії. На будинку ми бачимо сома, дельфінів, а химери немає.
2. Слово «химера» походить від давн.-грец. χίμαιρα «коза». Є це власна назва «Χίμαιρα».
https://ru.wiktionary.org/wiki/%D1%85%D0%B8%D0%BC%D0%B5%D1%80%D0%B0
У давні часи, коли рік був трисезонним, за кожний сезон відповідали лев, коза і змій. Символом року була Химера, потвора з головою лева, тулубом кози й хвостом дракона, з пащі якого вивергалося полум’я.

– Ага, пам’ятаю цю поторочу у Гомера в «Іліаді», – вставила Хомівна.
– В «Енеїді» Вергілія також згадується вогнедишна Химера. Пройшли віки і Химера стала не просто страшидлом, а уособленням пороків, сил зла і стала частиною прикрас готичних храмів. Найвідоміші Химери на баштах собору Паризької богоматері:

Тебе я бачив, престарий соборе,
І з понадсенських споглядав узбіч
Середньовічну фантастичну ніч.
Про що мовчать у тінях синьо-сизих
Чудні химери на твоїх карнизах (Максим Рильський, III, 1961, 252).
3. У біології «химерами» називають організми, утворені з частин кількох організмів, з генетично різнорідних елементів
4. Химерою у переносному смислі стали називати дивовижну фантазію, нездійсненну мрію, витвір уяви. Якщо говорити про витвір уяви, то будинок можна назвати «з химерами», адже всі скульптури виліпив міланський скульптор Еліо Саля за ескізами Владислава Городецького, за його уявою. Звісно, Лешек Дезидерій Владислав Городецький не міг не згадати рідного маєтку у с. Шолудьки на березі Південного Бугу (тепер Вінницька область) та гучних жаб’ячих рапсодій.
– Ага, значить, Шолудьки! А я гадала, він із с. Жабокрич, тому розмістив квартет жаб із вибалушеними очима, які глузливо споглядають на перехожих.

– Ні, ці села на Брацлавщині, але явно не поряд. У час дитинства Городецького ліси давали притулок косулям, оленям, яких охоче малював архітектор. По стовбурах колон біля парадного входу лазять бадьорі ящірки, нагадуючи слова раннього Василя Стуса:
Ящірки, мов коні, шиї витягли
Із шпар – у простір. З темені – в весну
І топчуть не підбитими копитами
Малу і недолугу сарану.
Або ось цей штрих:
Лопух зморився і розліг з досади,
Згорнувши руки, збувшися бажань,
Учився Лешек у Одесі, мав у Неаполі власну яхту, тому морські жителі: вусаті дельфіни, які переплітають свої хвости на тлі неба, були милі його серцю. На спинах дельфінів сидять оголені нереїди з тризубами в руках.

Пристрасний мисливець, завзятий мандрівник здійснив «мисливське турне» по землях Ленкорані, Закаспійського краю, Туркестану, Афганістану, Алтаю, Західного Сибіру, на африканському сафарі. На згадку про сафарі В. Городецький видав у 1914 р. книгу «У Джунглях Африки. Щоденник мисливця», власноруч прикрашену малюнками і фотографіями. Згодом він написав книгу про свої пригоди на полюванні, сам проілюстрував її, а обкладинку зробив із шкіри забитого ним звіра.
Чи не тому в орнамент капітелей уплетені морди носорогів, у лиштви вікон будинку вмуровані слонячі голови, а хоботи слонів замінюють водостоки.

На розі будівлі велетенський пітон.

На п’єдесталі кутової огорожі орел роздирає здобич — пораненого лева.
Над скульптурною битвою орла та левиці надряпано автограф майстра: «E. Sala. 1902».
Городецький збудував дім до свого 40-річчя, мешкав у цьому будинку зі своєю родиною. Отже, люті химери тут не жили.
Після революції будинок з химерами націоналізували, він був комуналкою, розміщувався тут штаб військово-трудової дружини, Ветеринарне управління Київського військового округу.
Чула від старих киян, що до війни цей будинок називали «Морське дно», що ніби то будинок належав відставному адміралові. Після війни віддали під житло акторам театру ім. Франка, згодом був елітною лікарнею партшишок ЦК КПУ. Зараз – це Мала резиденція прийомів Президента України.