Онуку гетьмана Кирила Розумовського Анну Перовську (* 1796 р.) 19-річною видали заміж за старого вдівця графа Костянтина Толстого (*1780 р.). 
5 вересня 1817-го р. у Петербурзі вона народила сина Олексія. Зрештою красуня зважилася втекти від чоловіка із півторамісячним немовлям, переїхала жити до рідного брата Олексія Перовського в с.Погорільці. З цього часу брат і сестра віддали себе вихованню Льоші – правнука гетьмана, майбутнього письменника. «Ще шести тижнів від роду я був відвезений до Малоросії матір’ю моєю та моїм дядьком з боку матері, Олексієм Олексійовичем Перовським, який був пізніше опікуном Харківського університету, відомий у літературі під псевдонімом Антона Погорільського. 
Він мене виховав і перші мої роки пройшли в його маєтку». Хлопчик ріс сильним, здоровим; рано почав розгинати підкови, ґвинтоподібно згортав пальцями зубці виделок, любив полювання. Тиша українського села, усамітнення, присутність дорогих людей, концерти кобзарів, прекрасна бібліотека та вишукана обстановка оселі впливали на хлопчика. Олексій Перовський возив племінника до Італії, спілкувався там із Брюлловим. О. Перовський був знайомий з Ґете, на колінах у великого поета дитиною сидів граф Олексій Толстой.
Коли Льоші було вісім, вони переїхали в Петербург. Друг дядька Олексія В. Жуковський допоміг представити Льошу восьмилітньому спадкоємцеві престолу, майбутньому імператорові Олександру II. Так юний граф потрапив до числа дітей, які приходили до цісаревича щонеділі для ігор. Дитяча дружба Льоші з царем тривала все життя. Його ж мати поринула у світ балів, світських вечірок. Вона замовляла собі ті ж тканини, що й у цариці. Одного разу обурила навіть царя, коли приїхала у такому ж капелюшку, як у цариці, щедро прикрашеному пером страуса. На незадоволення царя графиня не звернула уваги.
Дядько Олексій написав для десятилітнього Льоші першу в історії України літературну казку «Чорна курка». От і розпустили «добродії» чутки, що юний граф Льоша – його син. Олексій Перовський зацікавив племінника вивченням мов та історії Русі-України.
Він так любив Льошу, що замовив портрет хлопчика Брюллову (який Ви бачили вище), але… Брюллов був людиною настрою: любив веселі компанії, не завжди виконував обіцяне. От і забрав Перовський великого художника до себе в Москву і не випускав з дому, поки той виконував замовлення. Портрет Перовського та його небожа Карл Великий написав, а пані Анну змалювати не встиг, бо втік.
Олексій Перовський рано помер і вихованням сина зайнялася мати. Льоша Толстой отримав блискучу освіту й вишукане виховання, адже його дід був міністром освіти, прадід Президентом АН. До того ж молодий граф познайомився з найбільшим інтелектуалом імперії Миколою Костомаровим, брав у нього уроки рідної історії. Вони дружили все життя. У цей час Олексій Толстой написав великі поетичні цикли з історії, де досліджував менталітет українця-європейця та азіата-сусіда. Багато чого щойно перечитувала і зараз під магією творів.
Олексій Толстой був на царській службі та вів світське життя.
У Анни Олексіївни був пунктик: вона ревнувала сина до жінок: коли у нього почався роман із княгинею Оленою Мещерською чи з графинею Кларі, матінка одразу смертельно хворіла, викликала сина в маєток, їхала разом із ним лікуватися за кордон.
У січні 1851-го р. тридцятитрьохрічний камер-юнкер Олексій Костянтинович Толстой супроводжував цісаревича на бал-маскарад у Большому театрі. Отут він і Тургенєв зустріли незнайомку, яка відмовилася зняти маску, але взяла візитку графа Толстого, пообіцяла дати звістку. 
Через кілька днів незнайомка запросила чоловіків до себе. О, які злоязичні чоловіки! «Что же я тогда увидел? – писав Тургенєв. – Лицо чухонского солдата в юбке».
Олексій Толстой закохався без пам’яті. Це була Софія Міллер – високоосвічена жінка, знала 14 чи 16 мов, (з її рідні Варінька Лопухіна, кохана Лермонтова).
Средь шумного бала, случайно,
В тревоге мирской суеты,
Тебя я увидел, но тайна
Твои покрывала черты.
Лишь очи печально глядели,
А голос так дивно звучал,
Как звон отдаленной свирели,
Как моря играющий вал… – написав зачарований чоловік.
Матінка графа була в екстазі! Це ж Софія Бахметєва – чудова піаністка і співачка, яка полонила князя В’яземського, стала його коханкою. Коли талія Софії почала втрачати форми, він зламав слово про шлюб. Рідний брат Софії Петро викликав князя В’яземського на дуель і був убитий. Новонароджену дівчинку удочерив старший брат Софі. Звісно, Софія в усьому звинувачувала себе, каралася. Щоб піти з дому, вийшла заміж за ротмістра Лева Міллера, але щастя не зазнала – і незабаром молоді стали жити нарізно.
Ох, які сцени робила синові мати Толстого упродовж 12 років, але Олексій та Софія не розлучалися. За цей час вони пережили Кримську війну. Олексій Толстой командував ротою в Одесі. Там його скосив тиф і Софія примчалася лікувати, виходила його. Нарешті жінка домагалася розлучення і вони обвінчалися в Дрезденській православній церкві. Скільки років спливло, а кохання жило й додавало щастя закоханим.
Відійшла Анна Олексіївна тихо. 1 червня 1857 р. разом із сином вони були в гостях. Після повернення о дев’ятій вечора вона пішла спати. Вранці не вийшла на сніданок.
Здоров’я графа Олексія різко здало: мучив головний біль, лікарі прописали морфій.
10 жовтня 1875-го року у Олексія Толстого сталося передозування. Йому було п’ятдесят вісім. Поховали графа у рідному Красному Розі, у невеличкій усипальниці-каплиці, поруч з прадідівською церквою гетьмана Розумовського.
Софі пережила чоловіка на сімнадцять років. Жила спогадами, серед портретів чоловіка та його листів. Читала, плакала… упокоїлася біля чоловіка.
І вже коли не було Олексія Толстого, у 1878 р. козацький нащадок Петро Чайковський написав вальс на слова правнука гетьмана Розумовського «Средь шумного бала» і присвятив романс молодшому брату Анатолію Іллічу Чайковському.
Залишити відповідь