Загарбники-зайди не бувають благодійниками. Їхнє завдання налагодити дисципліну, роботу репресивних органів; виховувати, тримати у покорі рабів. Не оспівувати окупантів, а знати факти, аналізувати їх.
• 12 cічня 1942 р. Рейхскомісар України Ерік Кох видав директиву всім генерал- і гебітс-комісарам про умови відкриття початкових шкіл.
• Безкоштовним навчанням охоплювалися діти віком до 11 років, середня та вища освіта – платна. У газеті «Нове Запоріжжя» друкували графік підвезення автобусом дітей до школи і до дитячої бібліотеки (на вул. Добролюбова). Графік залізно виконувався. Якщо діти не відвідували заняття у школі, батьків штрафували, або гнали на біржу праці відпрацьовувати.
• Запроваджувалася українська мова навчання.
• Заборонялося використовувати радянські підручники, посібники, плани, програми 
• Школу дозволялося відкрити при дотриманні певних умов, зокрема: наявність палива, відсутність небезпеки поширення інфекційних захворювань (дітям робили щеплення проти віспи), наявність достатньої кількості благонадійних учительських сил, відсутність потреби використання шкільних будинків для інших необхідних цілей.
• У м. Запоріжжі було відкрито українські церкви (на Малому ринку), театр («Солдатський театр» із трупою театру Заньковецької), газети («Нове Запоріжжя») і платні бібліотеки (для дорослих), безкоштовні для дітей до 11 років. З’явилися українські назви вулиць: Франка, Шевченка, Хмельницького…
Ось кілька коментарів
Зоряна Маринович: “У мене батько теж за німців пішов до школи. Було навіть безкоштовне харчування. Ще на початку 90-х я робила невеличке дослідження про Львів під час німецької окупації . то скажу вам . що в той час періодичних видань виходило в тричі більше ніж за Союзу і початках незалежності разом узяті. таж ситуація і з театрами. кінотеатрами та іншими публічними місцями”.
Уладзь Рымша: “У Беларусі таксама – пасьля як прыйшлі немцы – пачалася беларусызацыя. Вуліцы сталі пераназываць на беларускія, прыбраўшы ўсялякія “Камуністычныя” ды “Чырвонаармейскія”. Адкрываліся школкі і лякарні. Друкаваліся кнігі па-беларуску”.
Тетяна Сивак: “Це всюди робилось. І карти арійця всюди видавались українцям (“запарєбріковим”, звісно, ніхто ніц не давав – а вони перебрехали то і на нас, ніби українці аж так потерпали від германської держави, що просто мусять “ненавидіти спільного ворога”). І жодного клопоту з братами не мали, натомість, як і за часів Королівства, мали орднунґ унд дісциплін, законність, відновлення економіки і соціалки. А освітня парадигма в Райху була і лишається найдосконалішою в світі.”
Galina Trufan: “Трохи не в тему. Мама пригадувала, що коли були під німцями, то після бомбардування радянською авіацією німці відразу об’їжджали селище і перевіряли чи немає поранених і загиблих і надавали допомогу. І ніколи такого не робили наші після німецьких бомбардувань …”
Maria Chubyk: “у нашому місті Самборі Львівської області працював військовий госпіталь за німців із їхніми висококласними медиками. там також лікували і наших людей. мого дядька малого(десь 5років)вдарила коняка в голову копитом,коли діставав м’яча. череп проламала добряче, бо мав слід у вигляді копита на чолі до смерті. німецькі лікарі безкоштовно прооперували в госпіталі. лише батькам не можна було з ним бути, поводилися з ними зневажливо і давали тільки суп раз у день. але дитину врятували”
Hryhorii Hrebeniuk: “Кляті загарбники, коли прабабі Катрі стало зле, на броньованій машині, із Покровки за десять кілометрів, привезли німецького лікаря,який зробив їй кілька уколів, полегшив її стан.”
