– Яке ж це давнє, духмяне слово ясмин! Пахощі куща (бот. Philadelphus) були відомі нашим козакам, бо يسمين (yasmīn), турецькою (yasemin), то поширене жіноче ім’я в Криму. Прижилися в наших степах невибагливі квітучі листопадні кущі (Philadelphus) із родини Гортензієвих (Hydrangeaceae) та чарівне слово «ясмин» (у росіян – чубушник).
Пахощі цієї квітки – пробуджують спогади про дитинство. Як писав Микола Лукаш:
Терпко пахне жасмин коло хати,
Хто його посадив — не згадати.
Та щоразу, як він зацвітає,
У дитинство душа повертає.
І нагадує цвіт його білий
Образ матері, рідний і милий,
І такі почуття навіває,
Що для них, певне й назви немає.
Пригадали, у поета-вояка Юрія Дарагана:
мереживо розквітлого ясмину,
крізь ажуровість запашних кущів,
ясмину мрії линуть до небес?
Або у колисковій Василя Стуса:
Вечірній сон і спогади, і дощ
колише світ розпуклого ясмину.
Бездомний вітер, спи, маленький сину,
спи, сину мій маленький, коли хоч…”
І Олена Теліга писала про ясмин.
А коли на наші степи окупанти окошилися, тоді, ті, хто рідної мови стидався до французької вдався, почали квітку називати «жасмин», бо так бач у французів – jasmin, у німецькій Jasmin, у португальській – jasmin. І не звернули уваги розумники, що “жасмин” лат. Jasminum- зовсім інша рослина: вічнозелена, родини маслинових, Тож будьте будьте уважні: справжній жасмин
ліана, з квітів якої виготовляють ароматизатори зеленого чаю, а кущ Philadelphus, ясмину (чубушника) помилково часом називають садовим жасмином і навіть намагаються з нього робити гербату.