Хто про що, а я про мову, казку Вам дарую нову…
Давним – давно жило семеро братів – семеро днів. Жили собі брати поживали, просто були днями, про які говорили: «дасть Бог день, дасть Бог пищу, якось та й буде». І той вираз «були днями» породили словечко «будень». Коли хтось із днів задумувався: хто він і для чого, його брати жебоніли:
– Ти теж день, ти ж день…., – тому й отримали брати спільне прізвисько – Тиждень (ти ж день).
З часом кожний брат отримав власне ім’я.
Перший відповідав за святий день, коли нічого не робили, тільки до церкви ходили. Оскільки ніякого діла не мав народ його Не-ділею звав.
21 березня 1321 року брати перестали бути рівними, бо вперше неділю офіційно в Європі оголосили неробочим (червоним) днем.
– Віднині я – старший брат, бо я – вихідний. У неділю гріх працювати; люди святково одягаються та здійснюють хід, виходять із дому до церкви, до родичів, у походи. От від слова хід, вихід: я – вихідний.
А тепер згадайте, з якого дива у нас це слово «вихідний». У англійців week-end – просто “кінець тижня”, а поляків dzień wolny (джень вольни)– “вільний день”. У французів “de sortie” або jour de sortie (від слова “sortir”, що значить “вихід”). Для багатіїв це був день виходу в світ.
– А ми ж хто? – похнюпилася дрібнота.
– Ви? Ви були і є буднями – заявив найстарший брат…
З того часу навіть одяг отримав свої імена: святковий – «на вихід» або «вихідний»; у І. Франка читаємо «празднична одежина»; а повсякденний одяг назвали «буднім». Якщо місяць починається з неділі, то тринадцяте число в ньому буде п’ятниця.
В дійсності, вихідним спочатку називали людину, яка була при хазяїні, обслуговувала його і у неділю мусила працювати, не виходячи з панського двору. Всі інші виходили в церкву, їздили до родичів. Від назви людини – «вихідна», неділя теж отримала свою назву.
Та за часів окупації в Україні кріпаків гнали на панщину навіть у неділю, і тільки 5 травня 1797 р російський цар Павло I офіційно заборонив поміщикам змушувати селян працювати у вихідний (Маніфест про триденну панщину). У цей день усі мали відвідувати храми, адже церква – найкращий вихователь покірних рабів.
А радянське безбожжя відкоригувало радянський революційний календар. 27 серпня 1929 р. у СРСР зник єдиний для всіх «червоний день календаря» неділя, щоб менше по церквах вешталися. У країні було впроваджено шестиденку, що складалася з п’яти робочих днів та одного вихідного. При шестиденці місяць ділився на п’ять шестиденок, що починались:
1-го,
7-го,
13-го,
19-го,
25-го числа.
Наприкінці шестиденки був вихідний день, він випадав на
6-е,
12-е,
18-е,
24-е,
30-е числа.
31-ші числа місяця вважались надурочними робочими днями.
У побуті громадяни СРСР використовували дві назви днів тижня: звичайний (з понеділка до неділі) та порядковий номер у шестиденці (перший день шестиденки, другий день шестиденки, шостий день шестиденки, або вихідний). Цей маразм був зафіксований у відривних календарях СРСР із 1931 до 1940 р.
26 червня 1940 р. (за рік до початку війни з Німеччиною) Указом Президії Верховної Ради СРСР у країні були запроваджені восьмигодинний робочий день; семиденний робочий тиждень (без вихідних) і кримінальна відповідальність за запізнення на роботу більш ніж на 21-у хвилину. Скасовано відпустки.
Про перший за п’ять років вихідний день (10 травня) радіо оголосило увечері 9 травня 1945 р.
Як бачите, здавна так ведеться, що навіть із рівних братів хтось у «рівніші» пнеться.
