Титулований Мандарин, Кавалер ордена Почесного Легіону, контр-адмірал флоту Австро-Угорської імперії Ярослав Окуневський
народився 5 березня 1860, м. Радівці на Буковині.
Його прадід – вправний рибалка та плавець писався Стефан Окунь, а шляхетське закінчення до прізвища додав дід Адам-Данило. Батько священик і лікар о. Іполит Окуневський, мати Текля (донька священика Івана Кобринського). Із семи «Я»: батьків і п’яти дітей складалася дружна, працьовита сім’я. Кожна дитина була вихована, як відбірна зернина на полі українському. Судіть самі:
Старший брат Ярослава – Теофіл Окуневський (* 1858) — юрист, посол до парламенту Австро-Угорщини та Галицького сейму.
Емілія Окуневська (* 1862) — дружина адвоката Михайла Дорундяка, померла у 32 роки.
Наталія Окуневська (* 1864) — активістка жіночого руху в Галичині.
Ольга Окуневська (* 1875) — піаністка, 4 роки навчалася у Миколи Лисенка, акомпаніаторка Соломії Крушельницької.
Ярослав Окуневський навчався спочатку в сільській парафіяльній школі в Яворові, потім у семирічній школі в Снятині. Згодом його віддали до Коломийської гімназії, де зазнав немало принижень від учнів-поляків. Малому Славкові новий одяг здавався покаранням, з часом він навчився так одягатися й поводитися, що кожного дня був наче в новому. Такий собі охайний маленький джентльмен у круглих окулярах. Коли Ярославу було 15 років, померла мати; дітей виховувала бабуся Ганна Кобринська. У 17 років Славко став студентом медичного факультету Віденського університету. Щоб мати симпатичну стипендію, Окуневський підписав зобов’язання відслужити на флоті. Перебуваючи у Відні, Я. Окуневський вивчав медицину, удосконалював знання з чужих мов (англійська, італійська, німецька, польська, російська, сербська, французька).
У Відні Ярослав познайомився з двома Іванами, друзями старшого брата Теофіла – Горбачевським і Пулюєм, листувався з М.Драгомановим, відвідав підросійську Україну (Київ, Одесу). Молоді ембріони революції, представники буковинської та галицької молоді, об’єдналися в одну «Січ» і обрали головою Ярослава Окуневського.
У 1884 р. доктор медицини розпочав 30-річну службу корабельним лікарем військового флоту Австро-Угорщини, який базувався в Хорватії в м. Пула (за Австро-Угорщини – Pоla). Елегантний, високий красень у пенсне був принадним женихом, але він очікував єдину – сонячну, усміхнену красуню Солю. І Вона з’явилася – студентка консерваторії Соломія Крушельницька, кохана брата Теофіла. Юна студентка і старший на 14 років за неї адвокат бачилися знову і знову, блукали вулицями Львова, в них вирувало тепло бажань. Ночами вона довго не могла заснути, все думала: «… без праці жити не можу, але і жити мені хочеться, тобто ужити всього на цім світі… як погодити ті дві крайності…». Коли ж вранці вона збилась, виконуючи арію, чим викликала гнів професора, то більше не дозволила дати волю почуттям. Соломія погодилася з тим, що їй написав М. Павлик: «… Ви маєте пронести славу нашої пісні… До дітороддя є мільйони, а велика співачка Соломія Крушельницька — одна».
Та ще десять років Славко жив коханням: ходив на її концерти, купував їй найкращі букети, зберігав газети зі статтями про Солю.
Нарешті одружився Теофіл, закохався й Ярослав у 25-річну Отілію Зайзер, дочкою мірошника. 10 січня 1899 р. вони одружилися, через рік у них знайшлася Дора, потім Ольга. Теплом і ніжністю дихали його листи до родини.
Доволі успішною була служба Окуневського: опрацював перший статут медичної служби військово-морського флоту, який згодом був покладений в основу статутів багатьох держав.
Під вітрилом і пароплавом він подолав три океани: Атлантичний, Індійський, Тихий; побував у країнах Африки, у Китаї, Гімалаях, на Цейлоні, в Греції, Туреччині. Про мандри та враження від них написав чине найперший україномовний тревелог у двох томах. Листи з чужини. Книга І. Чернівці, 1898.
Листи з чужини. Книга ІІ. Львів, 1902.
Листи з чужини. Київ: Темпора, 2009. — 520 с.
Упродовж життя кожного місяця Ярослав Окуневський допомагав Україні: підтримував своїми коштами «Рідну школу», «Просвіта», сиротинці, незаможних українських студентів. У 1901 р. він та його брат Теофіл дали по 2 тисячі корон на купівлю Народного дому в Городенці, допоміг братові Теофілу і доктору Іванові Ціпановському відкрити першу повітову лікарню в Городенці.
На початку Першої Світової війни Окуневський — адмірал головного штабу флоту, Головний лікар та начальник Головного медичного управління штабу військово-морських сил Австро-Угорської імперії. Він став першим українцем — кавалером Рицарського хреста Франца-Йосипа, ордена Рицаря іспанської королеви, французького ордена Почесного легіону, китайського імператорського ордена Дракона, найвищого титула Мандарина.
З початком Першої світової війни Ярослав Окуневський пожертвував на Легіон УСС, його забезпечення великі суми з власних коштів. У 1915 р. він очолив Українську санітарну місію, направив із Відня для легіону медикаменти і вступив у Союз визволення України. 58-річний адмірал очолював санітарну місію ЗУНР у Відні, завідував санітарними справами в Державному Секретаріаті ЗУНР. Зібрав кошти для УНР і відправив чотири санітарних ешелони для Української Галицької армії. Я.Окуневський був організатором та головою Української Санітарної Місії УНР у Відні, а в період 1919–1922 рр. — головнокомандувачем у санітарних справах Державного Секретаріату ЗУНР.
Час, коли Україна втрачала державність забирав сили й здоров’я адмірала. Українці кидали рідну землю. Ярослав Окуневський повернувся в рідний край. І хоч поляки попередили, що ніякої пенсії платити не будуть, хоч дружина й діти відмовилися його розуміти – він повернувся. Працював у тій лікарні, яку сам побудував; прагнув допомогти землякам. Ставало ж все безнадійніше: здавало серце, не вистачало сил…
У четвер, 24 жовтня 1929 року, об 11 годині ранку 70-літній Ярослав Окуневський у Городенці поставив останню крапку життєпису.
