– От я дивлюсь твоє листування: питання частенько повторюються.
– А чому нам цього не розповідали в школі?
– Чому від нас це приховували?
– Чому ми цього не знаємо?
– Ти що на гугл не можеш їх послати? – набирає мене Хомівна.
– А що ти хочеш? Щоб імперія, яка заборонила все українське (мову, школу, газети, церкву, театр, навіть слово «Україна») дозволила вивчення правдивої історії? Ні, окупованим народам історію пишуть окупанти! Не все від нас приховували. Скоріше, відбили бажання шукати своє, пишатися своїм. Ледачий, байдужий шукати не буде: у нього на це кеби не вистачить. От подивись на коментарі після посту про Лесю Українку та 200 гривень. Їх багато. А покажи мені хоч одне словечко згадки про дослідника генеалогії Лесі Українки Анатолія Костенка! Ага, облом…
А сьогодні, 28 лютого, – день пам’яті цього письменника, літературознавця. Він побачив світ 7 серпня 1908 року в с. Балаклія на Полтавщині, звичайна сільська дитина, на долю якої припали три війни, три голодомори. У 22 роки закінчив Полтавський пед, потім – аспірантуру. Досліджував життя Шевченка в мемуарах.
12 червня 1937 року в Києві його арештували.
– За що? Хіба Шевченко був забороненим?
– В обвинувальному висновку, складеному слідчим Левіним, зазначено, що «в своїй науково-дослідній роботі Костенко підміняв питання вивчення радянської літератури і орієнтував критику на стару літературу». «Трійкою» А. Костенкові оголосили вирок: 10 років виправно-трудових таборів. Концтабір на Колимі, але й там полтавець не здавався: себе винним не визнавав, шукав правди у Хрущова, Сталіна, вимагав призначити нове розслідування. Але «маємо права на папері, а обов’язки – на плечах». Його ж не словами вмовляли! У заповіднику імені Берії були найстрашніші методи – «жити будеш – любити сам не захочеш». Згадай, як катували Казимира Малевича? Як кидали людину на бетонну підлогу й чавили чоботами дітородні органи?
Ти не думала, чому від мільйонів каторжан народилося з десяток дітей? Правда, одна одеситка-дисидентка народила двійню, але перед тим вона отримала громадянство Великобританії, не один рік лікувалася.
А щоб іншим не повадно було скаржитися, 5 травня 1951 року Особливою нарадою при МДБ СРСР «за приналежність до контрреволюційної націоналістичної організації» прирекли на безстрокове поселення на Дальбуді. А він продовжував шукати правду. 1953 р. написав заяву на ім’я Голови Президії Верховної Ради СРСР А. Костенко пояснював, що слідство над ним велося незаконними методами (слідчий Левін тижнями позбавляв його сну та їжі, застосовував тортури, вдавався до шантажу і провокацій).
Тільки через 17 років від дня арешту ухвалою Військового трибуналу КВО 18 листопада 1955 року вирок стосовно А.Костенка було скасовано, справу припинено за відсутністю складу злочину.
– Як це за відсутністю складу злочину? А компенсації? Чи хто вибачився?
– Про що ти говориш? Після реабілітації А. Костенко оселився в Києві, продовжив роботу. Не знаю, де він узяв сили, щоб захистити кандидатську. Опублікував книги: «Мемуарные материалы как источник изучения биографии Шевченко» (1958), «Співачка досвітніх вогнів (1963), «Шевченко в мемуарах» (1965), «Леся Українка» (художня біографія, 1971), «Леся Украинка» (в серії «ЖЗЛ», 1971), «За морями, за горами» (1984), «Лічу в неволі дні і ночі» (1987).
– 28 лютого 1997 р. у Києві Анатоля Костенка не стало.
– Так там можна знайти про рід Лесі?
– Питаєш… сторінка 7-11 монографії і далі. Шукайте!
Залишити відповідь