Євген Тимченко

27 жовтня (8 листопада) 1866 р. у Полтаві народився дворянин Євген Костянтинович Тимченко. Навіть у найкривавіші дні червоного терору не відмовлявся від стану, в анкетах писав «дворянин». Батько службовець дав синові домашню освіту за програмою класичної гімназії, після якої у 1889—1890 рр вільним слухачем здобував освіту на історично-філологічному факультеті в Петербурзькому університеті, але за станом здоров’я Є. Тимченко припинив навчання та залишив Петербург. У 1891 р. Євген Костянтинович переїхав до Києва, де служив в удільній конторі. Входив до складу літературного гуртка “Плеяда”, до таємного товариства “Братство тарасівців”, ради Всеукраїнської загальної організації, київської Старої громади, Українського наукового товариства в Києві, був дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка. З 1893 року — в Чернігові в Губерніальній земській управі.
У 1894 році редакція “Киевськой Старины” запросила Є. Тимченка редагувати матеріали для українського тлумачного словника. Ці матеріали (карточки) упродовж двадцяти років збирав і переховував Володимир Науменко, інші члени «Старої громади». За чотири роки Є. Тимченко завершив роботу над тлумачним словником і передав матеріали Б. Грінченкові на редагування. Сам Євген Костянтинович розпочав укладати головну наукову працю життя «Історичний словник української мови (XІV—XVІІІ ст.)», що мав бути додатком до «Словника української мови». Та не так склалося, як гадалося тлумачний словник Науменка, Тимченка, громадівців Борис Грінченко відредагував, додав деякі нові матеріали та назву «Словник Грінченка». Звісно, громадівці образилися на Грінченка, Науменко розірвав із Борисом всі стосунки, але не винесли сміття з хати. У цей період Є.К. Тимченко видав свій “Русско-малороссийский словарь” (т. І. 1897. т. II. 1899). Перший том історичного словника на літери А—Ж побачив світ лише в 1930 р., за кілька місяців в друкарні більшовики знищили черговий том; роботу над випуском словника зупинили. Є. Тимченко перейшов до відділу історії української мови Інституту мовознавства УАН. У 1898 році Є.К. Тимченко дістав посаду помічника бібліотекаря в університеті св. Володимира; на якій працював до 1909 року. Одночасно за дорученням редакції “Киевской Старины” виконав велику роботу над збиранням і опрацюванням словника літературної мови XIV—XVIII в. (1901—1906) і подав словник у Російську Академію Наук на Костомарівську премію. В 1907 р. Є.К. Тимченко видав “Українську граматику” (ч. І). Переклав українською мовою карело-фінський народний епос “Калевала” (1901), шосту пісню естонського народного епосу “Калевіпоег” (1945). У 1909 р. Є.К. Тимченко залишив роботу в бібліотеці і вступив дійсним студентом до Київського університету. Наступного року він закінчив університет і був залишений для готування до професорської діяльности. Викладав російську мову в середніх навчальних закладах та Вищих жіночих курсах, магістр російської мови та словесності. У 1911 р склав маґістерські іспити, навесні 1912 р. прочитав в університеті пробні лекції на одержання звання приват-доцента. У 1913 р вийшла друком його дисертація “Функции генитива в южнорусской языковой области”, перша спроба глибокого аналізу одного з синтаксичних питань українські мови. Навіть у російській науковій літературі на той час таких робіт ще не було. У 1913 р Рада Варшавських вищих жіночих курсів обрала його на катедру порівняльного мовознавства. Після захисту дисертації – доцент Варшавського університету на катедрі порівняльного мовознавства. Саме в цьому університеті доля подарувала вченому студентку Олену Курило. Він зацікавив дівчину граматикою української мови, з часом Олена продовжила справу вчителя, увійшла до десятки найвідоміших українських мовознавців.
У 1916 р евакуювався до Ростова, де організував товариство «Просвіта», його затвердили надзвичайним професором у Ростовськім університеті. У 1917 р. – член Української Центральної Ради від Київщини та кодифікаційної комісії генерального секретарства судових справ. За гетьманату – член Комісії з вироблення законопроєкту про заснування УАН і Комісії для вироблення української правничої термінології Міністерства юстиції Української Держави. З 1918 р. – професор державних українських університетів – Київського ім. Св. Володимира та Кам’янця-Подільського, став одним із організаторів Української Академії наук, очолював постійну комісію з підготовки історичного словника української мови. З 1919 р. – академік УАН, з 1929 р. – член-кореспондент АН СРСР. У 1919 році Є.К. Тимченко оборонив при Петербузькому університеті дисертацію “Функции генитива в южнорусской языковой области” на вчений ступінь маґістра російської мови та словесности. З 1920 р. професор Вищого УНО. Член Комісії для впорядкування українського правопису при Наркомосі України (1925–1928). У травні-червні 1927 р. він був учасником мовної конференції. Із 55 її учасників розстріляно 42. У 1933 р проф. Є.К. Тимченко був звільнений із всіх наукових посад і переведений на академічну пенсію. 72-річний Євген Тимченко був заарештований 1938 р. за належність до контрреволюційної організації СВУ. Вчений визнав свої «націоналістичні» погляди. 1939 р. за «участь у контрреволюційній діяльності СВУ». засуджений на 5 років заслання до Красноярського краю. 1943 р. повернувся до Києва, з 1944 р. завдяки М. Рильському та Л.Булаховському повернувся на попереднє місце роботи – старшим науковим співробітником Інституту мовознавства АН УРСР, але через цензуру не мав можливості опублікувати свої праці. Помер Євген Тимченко 22 травня 1948 року. Його стаття «Одна діалектна особливість вживання морфеми ся» з’явилася посмертно.